В проєкті #ВідвертаРозмова_з львівський журналіст та телеведучий, колишній військовослужбовець 103 бригади ТРО Віктор Біщук розповів про своє бачення роботи медіа в умовах війни.
Вікторе, в Україні війна з росією триває з 2014 року, за цей час можна було напрацювати певні правила роботи медіа, однак лютий 22 всіх заскочив зненацька. Ніде досі немає якогось документу, про що і як медіа мали б писати.
Мені здається, що ці стандарти журналістики в час війни, вони мали б бути видозміненні. Не можна писати про те, що знаєш і про те, що бачиш, або не про все. Хто би мав оці правила встановити? Ну, і чи правий я глобально?
Ну, звісно, що так. Закони воєнного часу передбачають обмеження на отримання та поширення інформації. Така є загальна логіка. Наскільки я знаю, в Ізраїлі навіть існує посада державного військового цензора.
Можливо тому в медіа практично відсутня будь-яка інформація про війну в Ізраїлі?
Так. До прикладу в 22 році вийшло друком дві книги про роботу ізраїльських спецслужб, зокрема про МОССАД. Ці книги пройшли жорстку цензуру військового цензора, настільки, що там були вилучені певні розділи. І автори змушені були погодитись з цим. В Україні такого не існує.
В Україні, все, що стосується висвітлення військових дій, роботи військових або цивільних журналістів, співпраці пресофіцерів з медіа, регулює легендарний 73 наказ Міністерства оборони України від 3 березня 2022 року. В своїй роботі я дуже часто змушений був посилатися саме на цей наказ. В ньому є роз'яснення і перелік тем, об'єктів, понять, категорій, які заборонено висвітлювати.
Але він є, звісно що, достатньо розмитий. І дуже часто і журналісти, і ті люди, які ними опікуються в ЗСУ, змушені користуватися здоровим глуздом і логікою. І страхом кримінального покарання зокрема.
Тому що ти не можеш все зарегулювати. Навіть на рівні законодавства чи на рівні розпоряджень, чи будь-якого органу влади ти не можеш сказати вичерпно, що можна писати, що не можна писати. І я насправді дивуюся тут здоровому глузду дуже багатьох редакторів львівських медіа, які знають і дуже правильно це висвітлюють. Говорячи чи не договорюючи те, що потрібно. Бо в нас всіх є один інтерес. Інтерес перемогти в цій війні. Не допустити жертв серед цивільного населення, бути цілими, здоровими, неушкодженими в цій війні. І я бачу, що тотальна більшість тих медіа, які я можу спостерігати у Львівській області принаймні, намагається цього дотримуватися, попри спокуси написати ексклюзив, зняти чи оприлюднити якесь відео.
В перші дні повномасштабного вторгнення росіян, було дуже показово, коли наші медіа переконували, що не можна знімати та повідомляти про прильоти ракет, водночас представники іноземних медіа вели онлайн-стріми.
Тут розкажу про свій біль як журналіста. Мені здається, що влада, військове і політичне керівництво більшу увагу і більший пріоритет приділяє саме закордонним медіа.
Це зокрема видно із заяв і інтерв'ю головнокомандувачів, як попереднього Залужного, так і зараз Сирського, який своє перше інтерв'ю дав німецькому виданню. Залужний також друкувався в закордонних виданнях. Президент України Володимир Зеленський найважливіші події також коментує саме закордонним медіа.
В зоні бойових дій, коли я виконував роботу начальника служби зв'язків з громадськістю 103 бригади тероборони (пресофіцера, - ред.), я також бачив, що закордонні медіа користуються більшою лояльністю, аніж наші. Це мій біль, і я вважаю, що це неправильно.
Але, можливо це відбувається тому, що влада вважає їх менш заангажованими чи тому, що західна аудиторія вважається пріоритетнішою, аніж власні громадяни.
А яку інформацію медіа мали б подавати на нашу українську авдиторію? Чи можна публікувати інформацію яка може негативно впливати на настрої?
Я дуже часто також роздумував над цим питанням - де ця межа.
Практика показала, що оптимістичне інформування, виключно позитивна сторона ні до чого доброго не приводить. Ці ж умовні 2-3 тижні і перемога від Арестовича. Ми розуміємо, що така інформація була легалізована владою. Саме від імені влади, від імені Офісу Президента Арестович приходив на марафон і транслював про наші нескінчені перемоги, 2-3 тижні і кінець війни, каву на узбережжі Криму. Ми бачимо, до чого це привело - це привело до того, що влада сама в це повірила.
І громадяни – навіщо напружуватися, вчитися, готуватися до війни, до мобілізації, якщо через 2-3 тижні перемога і вже все зроблять самі. І те, що ми маємо зараз з негативними мобілізаційними планами, це наслідок всеперемагаючого оптимізму першого року великої війни.
Зараз щось змінилось?
Я бачу, за останні тижні, що починають робити кроки до того, щоб інформувати населення про те, що відбувається насправді. Я бачу це зокрема на рівні комунікацій по ситуаціях в Авдіївці, коли і генерал Тарнавський, і генерал Сирський говорили про те, що відбувається.
Звичайно, це відбувалось в спрощеному вигляді, але ми бачимо, що говорили про відхід з позицій “Зеніт”, про відхід з Авдіївки, про прикриття і так далі.
Тому, якщо говорити про цю межу чи баланс подачі інформації, то до прикладу, конкретні цифри втрат України, що є такою маркерною точкою, я вважаю, оприлюднювати недоцільно. Адже з цього можна зробити багато висновків про обороноздатність частин на лініях зіткнення, мобілізаційний потенціал, резерви і так далі. Але говорити про те, що ми також втрачаємо людей - так це потрібно. Говорити про те, що ми відходимо з якихось позицій - це також потрібно. Що на якісь прифронтовій лінії очікується наступ ворога, про це також потрібно повідомляти.
А скажімо теми корупції в Збройних Силах?
Тут складно говорити, але я вважаю, що це потрібно висвітлювати й говорити про це. Корупція в Міністерстві оборони – це тема, яку не можна замовчувати.
Але потрібно також говорити про реакцію Міністерства оборони. Ми бачимо, що новий міністр справді здійснив кроки, які вперше визнають, що Міністерство бере до уваги результати розслідувань журналістів і реагує на них.
Ми ж пам'ятаємо, що першими кроками Умєрова були тотальні перевірки і в частинах, і в логістичних вузлах. І я так розумію, що частково відставки чи перестановки в Міноборони – це якраз наслідки перевірок, які, до речі, тривають і зараз, в тому числі у військових частинах, які перебувають в зоні бойових дій або поблизу зони бойових дій. Тому це є реакція, про яку теж потрібно говорити.
Ми ж дорослі люди і розуміємо, що за 30 років незалежності корупція не зникла. Але ми повинні бачити, що керівництво і командування реагує на факти корупції і намагається запобігти подальшим таким випадкам.
Бачив також звинувачення, що медіа почали надто захоплюватись “мирними” темами.
З однієї сторони, я розумію, що людська психіка не витримує постійної напруги. Вона шукає якогось способу відволіктися, чогось мирного, чогось хорошого і так далі. Неможливо жити постійно в контексті війни, в контексті стресу. Війна – це найбільш неприродне, що може бути для людського світогляду, для людської психіки.
З іншої сторони, для мене, наприклад, ще й досі ця рамка є звужена. Я розумію, що люди мають право ходити в театри та на концерти, але для мене це нецікаво. Для мене тема війни — пріоритетна.
Я б хотів, щоб було так, що є 400 тисяч на передку, ще 700 тисяч — їхнє забезпечення, і ще 30 мільйонів — це ті люди, які працюють для передка. Це було б правильно і логічно, оскільки ми воюємо за виживання. Це війна, яка не передбачає бути осторонь. Але я розумію людську психіку, яка намагається відволікатись на якісь моменти розваг і так далі. Бо неможливо в цьому жити. Якщо ти не на передку, ти не можеш жити на 100% саме в цьому інформаційному контексті.
Тому, звісно, матеріали про культуру, спорт тощо мають право на існування і це нормально. Ворог найбільше хотів би щоб Україна на 100% перебувала б у траурі та в стресі. Це його завдання інформаційного впливу. Але на передовій, в тому числі, боряться за те, щоб Україна залишалася країною мирних, цивільних людей.
Коли ти вже сказав про інформаційний контекст війни росіян, що ти думаєш про таку складову як – інформаційна війна, яку ми доволі часто програвали? Зараз є зміни на краще?
Тут дуже багато важить свідомість і настрої населення. Якщо ми говоримо про війну на території противника – на росії, то ми там не ведемо “бойових дій”. І я не певен, чи там взагалі можна вести бойові інформаційні дії. Там настільки щільно замкнута територія, вони так “глибоко окопалися” в плані недопуску чужих ЗМІ, чужих думок, чужих ЛОМів, що ми і до сьогодні не знайшли, як туди зайти.
Ми знаємо, що були кілька спроб – були якісь там цифрові війська, спроби хакерів, спроби зайти через так званих хороших рускіх, але вони настільки мізерні, що ми можемо констатувати, що не маємо впливу на російську загальну думку, зовсім. І я не певен, чи ми можемо її знайти.
Що стосується інформаційної війни в Україні, то мене дуже дивує зараз здатність українців опиратися оцим масовим вкидам росіян. Я спостерігав, як звичайні користувачі в соцмережах чітко ідентифікували фейки росіян.
Хоча деякі спецоперації росіян знаходять благодатний ґрунт, і знаходять тут підтримку серед людей, серед українців. Є в нас така річ, як постійна недовіра до влади, до військового командування, до політичного керівництва. Відповідно росіяни цим користуються, закидаючи певні моменти, якісь там речі про зраду, втрати і так далі.
Але загалом, мені здається, що в цьому напрямку у нас ситуація важка, але контрольована.
Чи не стала б тут у нагоді саме воєнна цензура?
Я не певен в цьому. Коли ти маєш відкритий інтернет-простір, ти завжди маєш альтернативну інформацію. І якщо ти намагаєшся замовчати якусь ситуацію, то це використає ворог.
Я швидше б казав за необхідне активніше давати офіційний погляд з будь-яких явищ, з будь-яких цифр. Наприклад, ситуація з Авдіївкою, коли головнокомандувач Сирський сказав, що так ми виходимо з Авдіївки для того, щоб зберегти свій особовий склад ЗСУ.
Якби цього не було, і вихід Збройних сил відбувався б в атмосфері мовчанки, то цим би скористалися росіяни, які б сказали, що українці не виходять, а оточені, розбиті, авдіївський котел і так далі. Ми це бачили вже десятки разів за цих два роки. Тому краще модерувати ситуацію, аніж замовчувати.
Ми повинні всі зрозуміти, що ти не зможеш до кінця контролювати жодну інформаційну ситуацію в країні. Такою є реалія. Єдиний вихід, як на мене, полягає в тому, що ти подаєш максимальну вичерпну офіційну, але чесну офіційну позицію.
Ще повернусь до питання інформаційної війни. Територія росії тут зрозуміло, територія України – теж. А як стосовно інформаційної війни з росією на світовій арені?
Ми зараз критично вразливі і залежні від західної підтримки. Ще до початку війни, коли і українські експерти, в хорошому сенсі цього слова, намагалися пояснити, що відбувається з російською пропагандою, вони називали це – злам демократії.
Для всього світу гласність, свобода слова і прозорість дій – це є позитивом. Росіяни змогли знайти в цьому вразливість Заходу. І, користуючись повагою до плюралізму, до об'єктивності і так далі, вони просувають свої наративи.
І насправді Захід досі не навчився протидіяти цьому. Це є його вразливе місце і це є така “Ахіллесова п'ята” демократії.
Насправді як цьому протидіяти, невідомо. Якщо впровадити цензуру в певній західній країні – це буде те, чого домагається Путін для того, щоб сказати: “Дивіться, вони такі самі, як ми. Ми забороняємо, і вони забороняють”.
Як змінилася російська пропаганда? Вони не говорять про те, що Путін добрий, коли всі думають, що Путін поганий. Вони кажуть, що так, можливо, Путін поганий, але і всі інші погані також. Не буває чорного і білого, не буває доброго і поганого, не буває героїв і антигероїв. Все сіре, все однакове. “Ми бомбимо Київ, але вони бомбили Донбас. Або ми захоплюємо частину Донбасу, але подивіться, що Штати робили в Сербії чи в Югославії. Це всі погані”.
Це їхній основний наратив. І цим вони намагаються зламати демократію. І ось спроба, будь-яка спроба заходу зупинити свободу думки, наприклад, обмежити свободу слова, сприйнялася би Росією, як часткова їхня перемога. Це є одна з їхніх цілей – зробити всіх подібних до них.
Розмовляв Андрій Маринюк
