Слухай онлайн
Політика  |  Кримінал

Вони голосували за диктаторські закони 16 січня – Вадим Колесніченко

В українській політиці Вадим Колесніченко посідав паразитичну нішу затятого українофоба. Слава захисника «языка» дозволяла йому впродовж трьох каденцій обиратися депутатом Верховної Ради від Севастополя і при цьому фактично нічим не займатися. Співавтор скандального закону «Про мови» тільки й робив, що возив по країні сфабриковану експозицію про «звірства ОУН-УПА», чим розпалював міжнаціональну ворожнечу й готував ґрунт для сепаратизму.

До сумної річниці ухвалення «законів 16 січня» «Гал-інфо» дослідив, як минув рік Вадима Колесніченка і наскільки є вірогідними шанси притягнути його до відповідальності за посягання на територіальну цілісність України.

(Продовження теми Люстрація, що не відбулася, або Як провели рік депутати, що проголосували за «диктаторські закони» 16 січня).

Одіозний захисник російської мови Вадим Колесніченко став одним з перших, хто залишив столицю й разом з родиною втік до Севастополя. За його власним зізнанням, після 20 лютого він не відвідував засідань Верховної Ради. Разом із тим, рішення про остаточний розрив з Партією регіонів і українською політикою в цілому прийшло не одразу. Виглядає на те, що це сталося в другій половині березня, коли анексія Криму Росією стала фактом.

Принаймні ще 11 березня Колесніченко зробив свій останній допис у блозі на Українській правді, в якому звертався до однопартійців й давав поради щодо виходу партії з кризи. Вже у цьому дописі пролунала пропозиція обговорити складання мандатів всіма членами фракції Партії регіонів, «щоби не брати участь в насильстві над Конституцією та народом України».

Коли Крим було анексовано, уродженець Центральної України без тіні сумніву і жалю розпрощався із батьківщиною. 1 квітня він написав заяву про складання мандату народного депутата України і невдовзі одержав російський паспорт.

Незабаром президент Федерації хокею Севастополя (як з’ясувалося, Колесніченко очолював цю організацію) уже радо розповідав про швидку інтеграцію ФХС до російських структур та участь севастопольських хокейних команд у першостях Росії різного рівня.

Тоді ж, відповідаючи на запитання українських журналістів щодо подальших планів, політик півжартома розповів, що працюватиме на городі й займеться розведенням кіз. Втім, переоцінка, як показали подальші події, власного рейтингу та значущості скерувала його до участі в виборах.

Мавр зробив свою справу – мавр може іти

27 червня стало відомо, що Колесніченко посів чільне місце у списку маловідомої партії «Родина», яка готувалась до виборів у міські органи Севастополя. До речі, у першій трійці разом із ним балотувався колишній міністр оборони України Павло Лебедєв.

Згодом Колесніченко розповідав, що одержував пропозиції ще від декількох політичних проектів, але від питання, чому не пішов до «Єдиної Росії», по суті був ухилився. Можливо, тому, що пропозиція просто-на-просто не надходила?

Реальну вартість Вадима Колесніченка красномовно продемонструвало волевиявлення севастопольців 14 вересня. Політик, який збудував власну кар’єру на обстоюванні російської мови й боротьбі з «українським фашизмом» – отже, робив був усе для встановлення в Україні (і, зокрема, у Криму) «русского мира» – після встановлення цього останнього виявився геть непотрібним.

На своєму мажоритарному окрузі, від якого неодноразово обирався депутатом Верховної Ради, він з різницею в 40% програв мало кому відомій учительці, що йшла на вибори під брендом «Єдина Росія», а його партія набрала лише 3% за необхідних 5%.

В інтерв’ю Главкому Колесніченко старався тримати хорошу міну за поганої гри.

«Нині будуємо партію, відкриваємо офіси, люди у місті нас добре сприймають, тому на нас чекає дуже серйозне майбутнє», – сказав політик.

Великий імітатор

Втім, судячи зі сторінки політика у фейсбуці, а також партійного сайту, де Колесніченко востаннє згадується в новині від 21 жовтня, восени ані взимку «серйозне майбутнє» не наступило. Очевидно, очікуючи на нього, політик переключився на спорт, де також запам’ятався імітацією діяльності.

У середині жовтня очолювана ним Федерація хокею Севастополя звітувала про свої досягнення за п’ять років роботи. Серед іншого Колесніченко згадав про дитячо-юнацьку школу з хокею, однак на прохання журналістів назвати її вихованців і показати, де вона розташовується, зміг продемонструвати лише свідоцтво про реєстрацію.

Поза тим, з’ясувалося, що у місті є ще одна міська Федерація хокею, яка претендує на включення до Федерації хокею Росії, і саме ця друга, очолювана Наталею Семіною, одержала рекомендацію на вступ від управління у справах молоді й спорту міста.

Наприкінці року Колесніченко, розповідаючи на своїй сторінці в Фейсбуці про успіхи севастопольських хокейних та футбольних команд, не забував скаржитися на Європу, що запровадила санкції щодо участі кримських команд у чемпіонаті Росії.

Політик так і не зрозумів, що став співучасником міжнародного злочину, за який згодом доведеться відповідати. Питання тільки у часі.

Наразі недосяжний

Кримінальне провадження за статтею 110 Карного кодексу «Посягання на територіальну цілісність» було порушене проти Вадима Колесніченка навесні 2014 року, проте його втеча до Криму завадила слідству.

«Щойно буде юридична можливість, він буде негайно притягнутий до відповідальності», – пообіцяв Віталій Ярема 4 квітня.

Упродовж року обіцяна юридична можливість так і не настала. Тільки недавно, 15 січня, Рада уможливила винесення Колесніченку вироку, поширивши інститут «спеціального кримінального провадження» на підозрюваних, що переховуються на території Криму або в зоні АТО (раніше судити заочно можна було тільки злочинців, що ховаються у Росії).

Разом із тим, сподіватися, що росіяни передадуть Колесніченка до рук українського правосуддя, наразі не випадає.

Фото: news.liga.net

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...