16 січня минає рік, відколи депутати VІІ скликання Верховної Ради України ухвалили закони, які одержали назву «диктаторських». Напередодні сумної річниці «Гал-інфо» поцікавилося, як велося впродовж цього року найбільш одіозним політикам, що поставили свої підписи під антиконституційними актами. З’ясувалося, що велося нівроку. Аніякої відповідальності – ні юридичної, ні політичної – підписанти «законів 16 січня» не понесли, від люстрації не постраждали, а багато з них переобралося до парламенту VІІІ скликання.
«Диктаторські закони», ухвалені 16 січня 2014 року, копіювали, а подеколи й посилювали аналогічні акти Російської Федерації й були покликані підготувати правову базу для придушення акцій протесту та подальшого зміцнення авторитарного режиму. За оцінкою більшості фахівців, закони обмежували конституційні права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті полегшити процедуру притягнення опозиції та представників громадянського суспільства до кримінальної відповідальності.
Втім, обурення спричинив не лише зміст законів, але й спосіб, в який вони були ухвалені. Законопроекти були прийняті із порушенням майже всіх норм регламенту, без попереднього обговорення й внесення пропозицій. Понад те, навіть тексти законів стали доступними для депутатів тільки по їх ухваленню. Наступного дня, 17 січня 2014 року, свій підпис під антиконституційними актами поставив екс-президент В. Янукович.
Наруга над демократичними цінностями й процедурами збурила громадянське суспільство й спричинила ескалацію напруги на Майдані. Незабаром влада вдалася до жорстких заходів з придушення акцій протесту. Невдовзі з’явилися перші жертви.
Під тиском громадськості 28 січня 2014 року деякі із законів були скасовані у парламенті конституційною більшістю голосів.
«Група 239» і прояв колективного несвідомого
За «диктаторські законопроекти» проголосували 239 народних депутатів.
Проголосували, ясна річ, умовно. Опозиція заблокувала систему «Рада», тому спікер закликав голосувати підняттям рук. Ані кількість присутніх у залі обранців, ані кількість піднесених рук, зрозуміло, ніхто не лічив. Як показують фото та відеоматеріали, голосів для ухвалення законопроекту забракло. Втім, спікер впевнено вигукнув: «239!» і заходився збирати потрібні підписи.
Найбільшу кількість голосів віддала Партія регіонів – 189. 32 голоси забезпечили комуністи. Ще 18 підписів зібрали серед позафракційних.
Із повним переліком депутатів, що поставили свої підписи під законопроектами, можна ознайомитися за птут.
Прикметно, що число 239 вже вдруге в історії українського парламентаризму стало символом реакційності та диктатури. Саме таку кількість мандатів мала фракція комуністів у Верховній Раді І скликання, котра протистояла демократичній «Народній раді» (126 мандатів). В історію вона увійшла під назвою «група 239».
Важко сказати, чи така ж сама кількість голосів за закони 16 січня була запланована «регіоналами» й їхніми сателітами заздалегідь,ь а чи вигадана головою Верховної Ради спонтанно. Хай там як, Юнг назвав би цей збіг ідеальною ілюстрацією прояву колективного несвідомого нації.
Люстрація, що не відбулася
Після повалення Януковича та повернення України на демократичний шлях розвитку як головну передумову ефективного та успішного реформування країни більшість експертів називали люстрацію. Від державного управління назавжди мали бути усунені всі причетні до розбудови режиму. Серед іншого йшлося і про депутатів, що поставили підпис під «диктаторськими законами».
Втім, ухвалений 16 вересня 2014 року закон «Про очищення влади», що поширював дію люстрації тільки на призначувані посади, запалив перед підписантами антиконституційних законів зелене світло.
Понад те, кандидатів в народні обранці було звільнено навіть від суто формальної перевірки, яка мала б інформаційний характер та не передбачала би настання відповідальності у вигляді звільнення чи заборони на обіймання посади.
Розлюченим людям, що очікували на закон під парламентом, урвався терпець. Першим під руку потрапив колишній «регіонал» Віталій Журавський. І дарма, що у протоколі засідання Ради від 16 січня навпроти його прізвища стоїть позначка «відсутній», – саме йому довелось стати першопрохідцем маршруту з кінцевим пунктом призначення сміттєвий бак. Підхопивши обранця, юрба заштовхала його у контейнер.
А 23 вересня жертвою «народної люстрації» став і перший політик зі списку-239 – Віталій Грушевський. П’ятеро активістів перестріли його на одній із центральних вулиць столиці й ткнули носом в сміттярку.
Фото - korrespondent.net
Меншою мірою пощастило Віктору Пилипишину. «Корупціонер-фальсифікатор Віктор Пилипишин, який голосував за диктаторські закони 16 січня, сьогодні спробував спокійно зареєструватися в кандидати в депутати, ніби Революції в країні й не було. Але обурена громадськість дала йому зрозуміти, що місце його на смітнику історії та облила його червоною фарбою, щоб пам’ятав, що його голосування в Верховній Раді спричинили смерті невинних», – повідомили активісти.
Останнім зі списку-239 зазнав люстрації від розлюченої юрби Нестор Шуфрич, який приїхав в Одесу на передвиборчу прес-конференцію. Помістити політика до сміттєвого баку люди не спромоглись, але щедро нагородили штурханцями і стусанами.
Фото - espreso.tv
Згодом комбати, що потрапили до Верховної Ради (Семен Семенченко, Юрій Береза та Андрій Тетерук), погрожували нардепам, що ухвалювали «диктаторські закони», «непарламентською люстрацією» й обіцяли не допустити їх до складання присяги. Втім, заледве цей вельми сумнівної якості піар-хід міг серйозно когось настрахати.
Отже, відбувшись легким переляком, депутати зі списку-239 колоною і поодинці вирушили до Верховної Ради.
63 – знову у Раді
Бажання переобратися до парламенту виявили понад 100 депутатів зі списку-239. Більшість із них випробовували удачу на мажоритарних округах через самовисування, деякі увійшли до списків партій, зокрема, до «Опозиційного блоку».
У підсумку мандат народного депутата VІІІ скликання одержали 63 депутати, що проголосували за диктаторські закони 16 січня, в тому числі 58 колишніх членів фракції Партії регіонів і 5 позафракційних. Жоден комуніст зі списку-239 до Верховної Ради VІІІ скликання не потрапив.
53 депутати одержали мандати на мажоритарних округах. За умов окупованих частин Донецької та Луганської областей, що не змогли взяти участь у виборах, найбільше перепусток до парламенту забезпечила Харківська область (12 мандатів). 5 депутатів було обрано на мажоритарних округах у Донецькій, 4 – в Дніпропетровській області тощо.
10 депутатів провів до парламенту «Опозиційний блок» (Т. Бахтеєва, О.Білий, Ю. Воропаєв, О. Долженков, Ю. Льовочкіна, І. Мирний, Ю. Мірошниченко, О. Нечаєв, В. Новинський, Н. Шуфрич).
Фото - uzhgorod.in
Напередодні сумної річниці «Гал-інфо» дослідив, де знаходяться, чим займаються і як почуваються найбільш одіозні політики, що брали участь у грубому порушенні законодавства 16 січня 2014 року. Дехто з них зник з українського політичного горизонту й давно не з’являвся на блакитних екранах, дехто спробував реалізуватися у Росії, дехто просто «заліг на дно».
Низку матеріалів розпочнемо з Олени Бондаренко.
Сергій Стуканов.
(Перше фото - radiosvoboda.org).
