Львівські реставратори розповіли про роботу зі старовинними документами.
У невеликій світлій кімнаті зосереджено схилились над старими документами дві працівниці Центрального державного історичного архіву України у Львові – Олена Груник та Оксана Іваночко.
– Я працюю зараз над кадастровою картою. Це свого роду калька. І ось тут по краях можна побачити пошкодження, які потрібно відновлювати, - розповідає Олена.
За столом навпроти розкладено інші аркуші. На них від руки виведено іноземною мовою тексти, з якими згодом зможуть працювати дослідники. Такими є метричні книги 17-20 ст., до яких часто звертаються користувачі читального залу. Додатково на стіл підносить інші великі справи завідувачка відділу реставрації та мікрофільмування документів Наталія Демент’єва, яка вже 25 років працює в архіві.
– Такі судові книжки, ще часів Польської держави, складають основу нашого архіву. Їх у нас налічується понад 6,5 тис. і датуються вони 15-18 ст., - зазначає Наталія.
Архів було створено у 1784 році. Директорка установи Олеся Стефаник розповідає, що у той період австрійська влада ліквідовувала монастирі. З метою раціонального використання цих будівель у них почали розміщувати бібліотеки та архіви. Таким чином, документи колишніх судів і стали основою сучасного архіву. Проте сьогодні вони потребують ретельної реставрації та оцифрування для тривалого збереження та зручного і безпечного для самих документів користування.
Повернути до життя столітні документи
Тривалість відновлення карт та документів залежить від ступеня їхньої пошкодженості, матеріалу виготовлення, обсягу. Проте для працівників є певна норма, яку необхідно виконувати в день. Наприклад, якщо йдеться про згадані кадастрові карти, то денною нормою реставрації є 1,2-2 м². Натомість якщо говорити про документи, у тому числі книги, то в день працівники повинні повертати до життя від 14 аркушів та більше.
– Коли ми отримуємо книжку, то спершу її необхідно розшити. Ми знімаємо усі нитки та від’єднуємо аркуші від обкладинки. Тоді організовуємо їх у такі склади і дивимось, наскільки пошкоджений кожен аркуш, та визначаємо, з якого матеріалу його краще реставрувати, - розповідає Оксана і перегортає сторінки судової книги 17-18 ст. – Деякі книги вимагають тривалішої роботи зі створенням стиків з паперу, коли окремих частин сторінки немає. Деякі ж книги збереглись у кращому стані та не потребують цього.
Після того, як аркуші відреставрували, книга висихає і її вирівнюють, адже від використання різних матеріалів деякі аркуші можуть стати трохи зморщеними. Для цього книгу знову складають та вирівнюють під тиском у спеціальному пресі. Тоді документ отримує палітурник, який його знову зшиває та вкладає у ту ж обкладинку. Останній етап – оцифрування книги та повернення її до сховища на зберігання.
Таким є процес реставрування усіх документів, незалежно від їхнього формату та віку. Важливо, що перед початком реставрації документи також знепилюють та промивають, а за необхідності дезінфікують для знищення шкідників, які можуть руйнувати аркуші та обкладинки.
Інструменти для “лікування” документів
На столах реставраторів лежать пензлі, валики, різної товщини папір та інші матеріали, які вони використовують для оживлення документів. Директорка Архіву Олеся Стефаник звертає увагу, що минулого року Архів отримав унікальну допомогу від Японії – спеціальний реставраційний папір “ава ваші” у 5-ти видах, кожен з яких передбачений для документів різної щільності.
Наприклад, для кадастрових карт 18-19 ст. потрібний щільний папір для підклеювання.
Натомість для колекції судових книг 15-18 ст. використовують папір меншої щільності, як-от 3,85 мм, аби реставрувати складні місця та корінці. Такий тонкий “ава ваші” є майже прозорим, а тому не перекриває текст, який є на документах, скріплює тріщини аркушів та ламінує їх.
– Так, у нас раніше, коли не було цього паперу, технологія реставрації була трохи іншою. А тепер з цим японським папером процес відновлення став легшим, - зазначає Оксана Іваночко і додає: – Для документів цей папір теж є кращим, адже він більш натуральний…
– Його виготовляють зі шовковиці. Це дуже дороговартісний папір, який виготовляють на фабриці у японському місті Токушіма і постачають в найкращі архіви та музеї світу, - продовжує розповідь Олеся Стефаник.
Для японців надання такої допомоги українським архіваріусам стало важливою частиною міжкультурної підтримки нашого народу у часі повномасштабної війни з російськими окупантами. Провідний японський телеканал “NHK World” створив програму про розвиток співпраці між Львівським архівом та японськими реставраторами та виробниками паперу “ава ваші”. Ознайомитись із нею можна за посиланням.
У кабінеті реставраторів нас також зацікавлює маленька миска з пензлем. У ній – саморобний клей, який через натуральні складові є значно якіснішим, ніж будь-який інший.
– Це звичайний мучний клей: мука та вода. Він вариться так, як колись крохмаль варили. А потім до нього додають ще формалін та гліцерин. Гліцерин - аби був м’якший папір, а формалін – це дезінфектор від шкідників, – пояснює пані Оксана.
– Але ще у нас є другий вид клею. Його передали з Естонії. Він є більш синтетичним та не підходить для судових чи метричних книг. Цей клей використовуємо більше для карт, - додає пані Олена і зазначає: – Але клей з борошна ми використовували завжди. Це як традиція реставраційного процесу.
Оживити та пізнати
У процесі нашої розмови Олена Груник демонструє частину процесу реставрації. Працівниця підсвічує одну із кадастрових карт та прикладає до її частини втраченої схожий до оригіналу папір. За допомогою палітурного ножа вирізає за контурами деталь та приклеює її. Тоді покриває поверхню клеєм, а невеликим валиком забирає зайвий з поверхні карти.
Протягом 39-ти років пані Олена щодня працює з картами або книгами. Фахівчиня розповідає, що спершу робота зі старовинними паперами її заворожувала, проте зараз у більшості кожен документ сприймається як звичайна робота. Хоча й досі трапляються архівні стародруки, з якими цікаво ознайомлюватися.
– З часом починаєш сприймати це як роботу. Конвеєрну роботу. Та й зрештою розумієш, що повинен видати в день визначену робочу норму. Проте, звичайно, цікаво розглядати ті книги, у яких є старі фотографії, або ж читати ті документи, що написані українською мовою, - пояснює реставраторка.
Із захопленням фахівчині розповідають, що документи представлено різними мовами: найчастіше польською та німецькою. Неодноразово траплялися французькою.. Завідувачка відділу Наталія Демент’єва ділиться, що їм доводилось реставрувати документи, написані латиною та ідишем.
Аби показати унікальність кожного документа, який їм доводить реставрувати, Оксана Іваночко розгортає один з аркушів метричної книги, над якою саме працює. На світлі бачимо водяні знаки, в образах яких можна розпізнати лева та корону.
Такі деталі давніх документів вимагають особливо обережної та ретельної роботи реставраторів, аби не пошкодити аркуші та створені на них малюнки й написи. Проте, за словами працівниць, така праця не вимагає професійно-технічної або вищої освіти.
– Вміння реставрувати документи можна опанувати лише на практиці. Так, зараз вже відкривають факультети та організовують курси з реставрації. Проте насправді спеціальна освіта у навчальних закладах для цього не потрібна, – розповідає пані Олена.
– Звичайно, коли до нас приходить нова людина, то ми не можемо одразу їй дати до роботи документи у найгіршому стані. Вона починає з аркушів, які не потребують такої ретельної роботи, - пояснює пані Олена і додає: – Потрібно приблизно до пів року навчання, аби впевнено робити документи, які середньо пошкоджені.
Як навички повертати до життя старовинні документи передається з покоління в покоління, так і вся реставраційна традиція в Архіві має свою історію. Сьогодні тут 9 працівників займаються відновленням справ, проте завдяки сучасним технологіям цей процес є швидшим та ефективнішим, ніж навіть кілька років тому.
Директорка Архіву Олеся Стефаник зазначає, що у часі повномасштабної війни питання реставрації та оцифрування документів стало визначальним не лише для їхньої установи. Порятунок архівних документів передбачає збереження пам’яті про конкретні міста, людей, події, факти, які мають провідне місце в історії нації та держави.
Спілкувалась Марічка Твардовська
