Як університети намагаються бути привабливими для іноземців та розвивати співпрацю зі світом.
До початку повномасштабного вторгнення в Україні навчалося понад 70 тисяч іноземних студентів. Однак через війну дехто покинув територію країни, а новим студентам вступ до українських закладів вищої освіти може здаватися не таким привабливим.
Про те, який стан української вищої освіти ми маємо наразі та які її перспективи на світовій арені, Гал-інфо поспілкувалося з координаторкою міжнародної робочої групи Альянсу українських університетів, заступницею проректора з інтернаціоналізації УКУ Галиною Процик.
У якому стані українська вища освіта перебуває наразі, які виклики ми маємо?
Зараз ми маємо хвилю реформ, які є необхідними та відповідають викликам часу, запитам суспільства. Для того, щоб українські університети були конкурентними, підвищували якість своїх послуг, заманювали українські таланти до себе, а замість нас це не робили іноземні ЗВО, очевидно вони мають подбати про якість освіти. Також має бути організація ресурсів. Велику роль відіграє не лише величина університетів, а й наповненість програм. Їхня якість має бути на найвищому рівні, щоб ми могли зберегти всі таланти, які маємо в Україні.
Другий аспект – це проблема з кількістю студентів. Ми розуміємо, що частина української молоді тимчасово втрачена для нашої освіти, адже вони були змушені виїхати. Величезна кількість дітей, які у майбутньому стануть студентами, вони можуть не повернутися. Питання – як ми зберігаємо зв'язок? Нам не варто звинувачувати один одного. Ми маємо будувати мережі.
Крім того, ми маємо ситуацію, коли студенти-чоловіки, які залишилися в Україні, є ізольованими від світового освітнього середовища. Вони не мають міжнародного досвіду, а у сучасному світі набагато краще, коли спеціалісти мають глобальний погляд на свою діяльність, знають міжнародні особливості своєї галузі. Тому ми маємо дбати й про цей аспект для студентів, які обирають лишатися в Україні.
Яким може бути вирішення цих викликів?
Альянс українських університетів, до якого входить шість інституцій: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київська школа економіки, Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”, рівненський Національний університет водного господарства та природокористування, Сумський державний університет та Український католицький університет, – це відповідь на ті виклики, що ми зараз маємо.
Наш проєкт – це спроба об'єднати українські університети та відкрити їх один для одного. Адже довгий час ми мали ситуацію, коли між закладами вищої освіти була конкуренція. А зараз ми разом зосереджуємось на посилені інтернаціоналізації вищої освіти.
Ми прагнемо організувати спільне міжнародне онлайн-навчання, налагодити глибоку академічну інтеграцію різних закладів вищої освіти, яка матиме величезний потенціал міжкультурного порозуміння. Ми хочемо промотувати український порядок денний у такий спосіб.
Усі іноземні студенти, які втратили можливість їхати до України через війну, не можуть пізнати нашу культуру, традиції, ідентичність, а такі міжнародні курси можуть стати цим мостом для спілкування та співробітництва.
Наскільки українські університети наразі можуть бути цікаві для міжнародних студентів, чи достатньо ми конкурентоспроможні?
Ми можемо зараз сказати, що українська освіта була і залишається привабливою для іноземців. У нас навчалося багато студентів з країн Африки, Азії, і навіть після початку повномасштабного вторгнення велика кількість з них залишилися. Це доводить, що наша освіта цікава для них.
Водночас ми також хочемо, щоб українська освіта стала центром тяжіння не лише для ступеневих програм, а й для короткотривалих міжнародних програм, завдяки яким студенти могли б отримувати міжнародний досвід, знаходити шляхи для співпраці з нами, надихатися нашою стійкістю та рішеннями, які допомагають нам розвиватися навіть у час війни.
Однак не варто недооцінювати й рівень знань, який ми пропонуємо. Ми дуже самокритичні, але насправді у нас є академічний потенціал. Немає сенсу приховувати, що у нас є проблеми, проте також слід зважати й на теми, що ми вже маємо освітні центри, які стають конкурентоспроможними щонайменше у європейському регіоні. Ми маємо Київську школу економіки, Києво-Могилянську академію та інші центри, які активно розвиваються.
Якщо ми маємо цей потенціал, як найкраще українські заклади вищої освіти можуть використати його вже сьогодні?
Об'єктивно, сьогодні нам важко привабити багато студентів на тривале ступеневе навчання через війну. Але для чого нам за цим знатися? Зараз наші заклади вищої освіти можуть пропонувати унікальні навчальні тури чи сертифікатні програми, які будуть присвячені, до прикладу, відбудові країни в різних секторах. Це буде набагато привабливіше та цінніше, а також для такого формату легше залучити міжнародних викладачів та студентів. Вони швидше погодяться приїхати сюди на тиждень, а не на рік, а студенти й українські, і іноземні своєю чергою розумітимуть, що короткий проміжок часу можуть значно підвищити свою кваліфікацію.
Підготувала Олеся Філоненко
