«Дуже серйозний поет: тонкий лірик, який не боїться таврованого в 20 столітті жанру сарказму. Є настільки чутливим, що для нього, може єдиного, сарказм дуже часто є натуральним, часто є порятунком від того, що бачимо навколо, від того, що викликає реакцію. Він – символ реактивності української поезії та поетичної реакційності на ту реальність, в якій перебуваємо нині», – саме так літератор Юрій Кучерявий означив відомого письменника та перекладача Олександра Ірванця.
Водночас він додав, що, мабуть, найважливішою іпостассю Ірванця є поезія, і лише потім – проза, есеї, драматургія та переклади.
Отож, учора, 28 березня, в Львові (артклуб-кав'ярня «Новий Ноїв Ковчег») відбулась творча зустріч з Олександром Ірванцем. Модерував творчий вечір – Юрій Кучерявий.
Справжня майстерність приходить з віком: після 40 років бачиш рядок рельєфно, тримаєш його в руках
Я дуже мало пишучий поет, тому в мене ніколи не вийшло якоїсь цілої збірки. У вересні на Форумі видавців планується презентація нової збірки «Вибраного».
Наприкінці січня цього року відсвяткував 52-річчя, напередодні на мене завжди накочує оце бажання писати вірші (відтак, не дивина, що деякі з найсвіжіших віршів просякнуті відчуттям плину часу та віку, автор їх охрестив так: «вірші літнього чоловіка» – ред.).
Після 50 років я написав сценарій до фільму, який вже знятий, до речі, зіграв там епізодичну роль. Хоча до цього писав тільки для театру. Нині опановую німецьку мову. Тобто я не лінуюся вчитися. Те саме стосується поезії: тут дуже багато речей, які вже розумієш після 40 років. І хоча насправді поезія – це справа молодих, замолоду з тебе фонтанує, а вже після 40 років – бачиш рядок рельєфно, тримаєш його в руках. Тобто справжня майстерність приходить з віком. Тому, молоді літератори, треба жити довго.
Намагаюсь писати з претензією на вічність
Вмію писати соціальну сатиру. Приємно, коли люди впізнають ці асоціації. Є дуже різні сегменти поетичного таланту, зокрема, пісенні тексти. Моївірші співалися, але я не поет-пісняр, натомість мені добре вдається сатира. Намагаюся писати так, щоби це було з претензією на вічність.
«Гопники» теж мене читають
Я мав рубрику на TBiй щотижня мусив писати якусь політичну сатирку. Були більш вдалі речі та менш вдалі, але повного «г» не було. Відтак, люди в Києві почали мене впізнавати – і в метро, і в тролейбусі, і в «Макдональдсі». Був випадок, підійшов такий явний «гопник», ткнув у мене пальцем і сказав: «Этоты, который прикольные стишки читаешь?!». Я розповів про це Андруховичу, він сказав таке: «Ти щасливий, поки йому подобається».
Поет завжди мусить закохуватись, але в моєму віці кожний раз може бути останній
«Вже й від болю не плачеш ти, старий мудак» (цитата, взята зі свіженьких поезій автора, – ред.). З віком притуплюються всі почуття – і болю, і насолоди. Вони є, але їх не можна порівняти з тими, що були замолоду. Це не те, щоб очерствіння, ти просто звикаєш. Але поет мусить захоплюватись, закохуватись. Це теж боляче, тому що в моєму віці кожний раз може бути останній.
Українська література дуже вільна, сучасна, цікава: однак це може урватися
Студентам Острозької академії мушу довго пояснювати, як було раніше (письменник викладає там на кафедрі української філології, – ред.). Зараз вони мають змогу за 25-30 коп. зробити копії конспектів, в мої студентські роки множинна техніка прирівнювалась до зброї. Свобода впала вам просто на голову (звертається він до присутніх, серед яких більшість – молодь, – ред.), тоді, як нашій генерації вчора було не можна, а сьогодні – вже можна. Нині ж навпаки: зараз – можна, а завтра може бути й не можна. Оця різниця між нами чітко відбивається на літературі: молоді поети не розуміють цінності свободи, для вас вона природна. Ще 15 років тому я спокійно жив без мобільного телефону, натомість деякі з вас тоді ходили в дитсадок. Ви виросли з «мобілкою», так само виросли з цією свободою. Вона для вас розлита в повітрі, я ж нагадую, що її можна втратити: українська література дуже вільна, сучасна та цікава, але в нинішніх умовах в Україні це може урватися в будь-який день.
Читаю 2-3 книжки в тиждень
Я читаю принаймні 2-3 книжки на тиждень. З останніх поетичних збірок прочитав Тараса Малковича«Той, хто любить довгі слова», трохи нової прози та публіцистики.
Топ-лист сучасної української поезії очолює «мармурова» Ліна Костенко
У мене є свій топ-лист сучасної української поезії, там є абсолютно «мармурова» Ліна Костенко – великий версифікатор, дуже її шаную. Після неї йдутькілька старших поетів, зокрема, Василь Голобородько. Але головне навантаження припадає на нашу генерацію, серед якої Петро Мідянка, Іван Малкович, Віктор Неборак, Юрій Андрухович. Після нас, з десятирічним інтервалом, йде Сергій Жадан. Далі – цілий розсип дуже цікавих поетів, зокрема, Павло Коробчук, Дмитро Лазуткін, Ірина Шувалова. Попри те, що це є добрі поети, зірки такого масштабу, як Жадан, серед них нема.
Українську мову як таку не заборонять, а доки не заборонять, будуть люди, які пишуть українською
Українську мову як таку не заборонять, а доки не заборонять, будуть люди, які пишуть українською. Вони не заборонять, але зведуть до крайньої межі. На щастя, нас багато. Спілкуюсь з білорусами, вони заздрять, бо нас уп’ятеро більше: великий народ дає більший ресурс. Але, загалом, справи невтішні.
Люблю перекладати: мені це по кайфу
Я перекладаю немало, але в оцих двох – польського драматурга Януша Ґловацького та білоруського поета Уладзіміра Арлова – вчусь. Вчусь і техніки, і письма, і світогляду. Люблю перекладати: мені це по кайфу. Деякі речі, які, можливо, й сам хотів написати, виявляється вже написані іншими мовами, тому доводиться лише переписати на українську. Берусь за переклади саме з такого погляду.
Підготувала Соломія Головіна.
