Слухай онлайн
Культура

Збурення релігійної ситуації чи мистецький стріт-арт?

На початку травня, на вулицях Львова з'явились незвичні дорожні знаки? Що це? Мистецтво, вандалізм чи підступи масонів?

Інформація про незвичні дорожні знаки з'являлась у повідомленнях львівських груп та деяких ЗМІ на початку травня цього року. Зазвичай мистецький підхід викликав у читачів лише позитивні емоції.

Хоча були й такі, які побачили в цьому підступи та “збурення релігійної ситуації” в місті Львові. До прикладу, синкел у справах монашества у Львівській архієпархії УГКЦ Юстин Бойко, який нещодавно був причетний до зведення незаконного самобуду на території Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, заявив на своїй Facebook-сторінці, що ці знаки містять образливу релігійну символіку та є “провокацією з метою збурення релігійної ситуації у місті”. Також він пригрозив міській владі: “Надіюся, усі добре розуміють, що коли не буде відповідної реакції міської влади, тоді буде реакція релігійної спільноти Львова”.

Комунальні служби доволі швидко відреагували на ці слова та відновили вигляд дорожніх знаків відповідно до ПДР.

Зазначимо, що “модифікація” дорожніх знаків не є чимось новим у світовій практиці. Зокрема можна згадати вуличного художника CLET Abrahams, який відомий своїми творчими модифікаціями загальнодорожніх знаків. Його роботи можна знайти майже у всіх столицях Європи.

Редакція Гал-інфо знайшла можливість поспілкуватись із львівським послідовником мистецтва Traffic sign art. Автор робіт, який відомий в Instagram під ніком "Той, хто думками багатіє", попросив не називати його справжнього імені.

Звідки в тебе народилась сама ідея?

Ідеї виникають постійно. В мене є списаними кілька блокнотів, де я записую різні ідеї — від сюжетів, які би хотів колись описати словами чи намалювати, до всіляких дурнуватих стартапів, які ніколи не будуть зреалізовані на зразок “вібратор для котів як альтернатива стерилізації”. Звідси й мій псевдонім - "Той, хто думками багатіє". 

Якщо конкретно про знаки, то мені здається, що на друкований текст на знаках звертають увагу частіше, ніж на написи маркером на стінах, бо коли воно належним чином оформлене, то це “закос” під офіційне повідомлення, яке треба сприйняти серйозно.

Моя перша робота виникла спонтанно — я увійшов у під’їзд і в мене в кишені було два щойно куплені акрилові маркери. Сам не знаю, навіщо я їх купив, але так часто є: спершу приходиш у художній магазин, а потім знаєш, що ти хочеш із тим робити. Коли маєш в руці маркер, рука сама тягнеться написати слово із трьох букв. Але потім я згадав, що прийшов тоді до свого товариша, який є кандидатом філософських наук, то перекреслив той Х.. і написав іншим кольором “Шопенгауер”. Контраст між словами сподобався, однак сенс, який можна вкласти, є двоїстість — навіть якщо перекреслити Х.. і звести все до філософії, то оце перекреслене все одно буде присутнім.

Яка твоя мета?

Коли мистецтво має чітку мету, воно виглядає як реалізація якогось конкретного світогляду. Тоді воно з мистецтва перетворюється на декорації до нав’язування чогось. Мети як такої немає, бо я вірю, що творчість має бути пошуком.

В моїх роботах я досліджую ідею метаправди — коли сенс, який є насправді, може бути цілком протилежним від того, що написане, і людина повинна сама робити висновки, що воно таке, покладаючись на власні відчуття. Як, наприклад, “твій трамвай уже поїхав” — чи це означає, що далі жити немає сенсу? Ні, радше те, що є можливості, які безповоротно втрачені, однак є купа можливостей, які ще можуть бути використаними.

1/1

Чи “вуличне мистецтво не має жодного сенсу”, що є логічним парадоксом: якщо прийняти, що вуличне м-во не має жодного сенсу, і в той самий час напис є сам візуальним м-вом, то, мабуть, він таки має сенс. Якщо ж він має сенс, тоді означає, що він не має сенсу. І це можна генералізувати на щось більше — чи має сенс існування кожної окремої людини? Чи люди є об’єктами вуличного м-ва і їхнє існування також є марнотою і ловленням вітру? 

У твоїх роботах прослідковується релігійний контекст. Ти віруюча людина?

Навряд чи якась людина західної цивілізації може сказати, що вона тотально невіруюча, тобто що вона виросла не в контексті християнства і не живе, орієнтуючись на релігійні символи, навіть якщо вона вголос заперечує їх. Я не вірю в Бога, який живе на хмарах і потім витягне нас усіх з могил (хіба крім тих, кого піддали кремації) і судитиме, зважуючи їхні гріхи і добрі діла на шальках золотих терезів, хоча така ідея є дуже обнадійливою. Це те, що кожен би хотів, аби було, однак між бажаним і справжнім є чітка межа.

Християнство у формі магії, де Бог миттєво винагороджує за добрі справи та молитви і карає нас за гріхи (чи за матюки, чи за гей-паради), — це щось, що протилежне до ідеї критичного мислення, яка мені видається панівною тепер. Ще святий Августин доводив існування Бога так, що його сутніть ближча до сучасної концепції супереґо, аніж до бородатого добродія. А святий Августин, на хвилиночку, жив півтори тисячі років тому. Шкода, що нинішнє галицьке християнство тяжіє до буквального сприйняття Біблії, а не до символічного, бо якраз символізація християнства є тим, що має перспективи в нашому тисячолітті. Ідея вічного життя як пам’яті після нашої смерті, як продовження себе в дітях, як відтворення себе через творчість — це вже ближче до правди, однак треба розуміти, що це складніше, бо потребує прийняття факту власної смертності. Однак кожен вірить в те, на що в нього вистачає ресурсу — якщо життя є надміру складним, то буквальна віра у вічне життя як у другий шанс є неминучою.

Вже є закиди про образу релігійних почуттів вірян у твоїх роботах.

Я думаю, що історично церкви були місцем для тих, хто у відчаї, адже недаремно центральною молитвою після “Отче наш” є “Вірую” — вочевидь, причини повторювати те, у що віруєш, є такими, що самі обставини змушують постійно сумніватись, чи весь цей абсурд навколо може мати творця, який почує стоп-слово, коли йому добре помолитись. Я жодним чином не насміхаюсь із вірян та їхніх релігійних почуттів, натомість хотів би для себе зрозуміти, яким є місце Бога у 21 столітті.

Наприклад, мені недавно довелося бути свідком, як дуже близька мені людина була в онкодиспансері, і там терапія релігією є, мабуть, четвертою за важливістю після традиційних хірургії, променевої та хіміотерапії — я не побачив жодної згадки про групи психологічної підтримки чи про індивідуального психолога, жодних буклетів про спосіб життя чи дієти, які мали би знизити ймовірність рецидивів, про те, яким взагалі є життя з раком, навіть про те, чим взагалі є рак. Зате перед входом — капличка, у вестибюлі — ще одна міні-капличка, постійні оголошення про те, коли відбуваються богослужіння в третій капличці, що на першому поверсі, у кожному відділенні статуя Матері Божої… Можливо, це й допомагає вірянам, однак мені видається, що ця невизначеність і невідомість лише збільшує тривогу, особливо коли все поза кабінетами лікарів каже, що залишається лише молитва. Я знаю, що фрази “береженого Бог береже” немає в Біблії, однак людина повинна мати власну волю, просто повинна чинити опір різним життєвим обставинам не лише через молитву і покладання свого життя в руки виключно лікарів. Я не маю жодних питань до прекрасних спеціалістів, що там працюють, однак в нас мало би бути секулярне суспільство, а фактично живемо в церковному. Як поєднати надію і волання про допомогу із власною волею — це питання, яке мені видається актуальним.

Я в жодному разі не хочу знецінити релігійний світогляд, але не думаю, що він може бути вичерпним для усіх, інакше виходить що ми фактично живемо в тоталітарній ідеології, де представники церкви можуть погрожувати фразами “надіюся, усі добре розуміють, що коли не буде відповідної реакції міської влади, тоді буде реакція релігійної спільноти Львова.” (цитата з Facebook-сторінки отця Юрія Бойка)

Зображення Христа-Пантократора на дорожньому знаку могло би показати, що образ Христа може бути в найнесподіваніших місцях. Оригінально це задумувалось як Божий знак, і він мав би дати надію випадковому перехожому. Однак клірики побачили в тому насмішку і знецінення. Шкода, що є така монополія на віру, бо це щось зовсім відмінне від ідеї християнства.

Розкажи декілька слів про себе.

Я б хотів, аби за мене говорило те, що я роблю, і ті ідеї, які я транслюю, а не те, що я про себе думаю.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ