Слухай онлайн
Політика

Зеленський/Єрмак між Богданом, Оманом та Мюнхеном

Протягом останнього тижня Україну найбільше сколихнули кадрова ротація в Офісі президента Богдана на Єрмака, скандал навколо сюжету «Схем» про Оман, небезпечні міжнародні сигнали щодо Криму та Донбасу, поглиблення економічної кризи в країні та заяви партії «зеленої» влади.
Володимир Зеленський

Новий голова ОП Єрмак між екс-Богданом та «таємним» Оманом

На цьому тижні відбулись тектонічні зміни у структурі Зе-влади в Україні. Богдан втратив посаду голови Офісу президента. Зеленський замінив його на вже екс-радника Єрмака. Та, по-перше, не факт, що Богдан не опиниться на якійсь іншій посаді. Згодом. У іншій ролі в команді. Все ж варто віддати належне корисності та ролі Богдана у реалізації сценарію дострокових парламентських виборів, нарощенні влади, «турборежимі» у парламенті.

По-друге, Богдан сам винен. Своєю публічною поведінкою він набрав антирейтингу і токсичності. Своєю імпульсивною поведінкою зіпсував стосунки з багатьма депутатами, міністрами, іншими чиновниками, а, отже, втратив у ефективності, зокрема, парламентській. Що дуже контрастувало з Єрмаком і в сенсі покірності, і в сенсі стриманості. Останнім часом Єрмак був і більш ефективним, адже приніс результати щодо Донбасу. А останніми "ультиматумами з ревнощів" Богдан міг "втратити" і президента, який дуже цінує командну та спокійну атмосферу роботи. Все це було питанням часу як і з Табачником в період Кучми, що підхопив «КОРОНАвірус». Єрмак же у свою чергу прагнув стати для президента вірним командним другом-помічником. Саме на рівні психології Богдан програв «апаратний конфлікт» Єрмаку.

По-третє, конструкція влади та формат владного консенсусу зміниться. Що буде видно найближчим часом у інших потенційних звільненнях. Коли стануть зрозумілі "замовники" звільнення. Богдан був потрібен у перший період стрімкого нарощення влади. Зараз наступає інший період з іншими пріоритетами. І, напевно, з іншими опорами президентської влади.

Відставка Богдана створює у Офісі президента «вакуум влади», адже Богдан виконував роль «спільного акціонерного товариства» і реального модератора дуже різних інтересів великих груп впливу. А тому неминуче почнеться боротьба за перерозподіл звільненого політичного простору. Навряд зміниться основа чинної державної політики, але формула дискусій про неї та склад учасників та бенефіціарів з її вироблення буде змінюватись.

Протягом останнього періоду працювала велика «антиБогданівська» коаліція. В Зе-команді проти нього працювали Єрмак і Баканов. «Соросята» традиційно критикували вже екс-главу ОП за усі «проколи», хоч саме йому було довірено протягування декількох важливих для Заходу законів. В певний момент і для Коломойського Богдан перетворився з «напівпровідника» на «стіну». Єдиним «щитом» для нього був Зеленський, але і його через власну поведінку він втратив. Тепер буде важливо чи послабиться в команді позиція людей, яких підтримував Богдан, зокрема, голови ГПУ Рябошапки та голови уряду Гончарука, бо Єрмак закликав Зеленського розглянути звільнення Гончарука.

Що далі? Навряд настільки великий «шмат роботи» буде підібраний Єрмаком, хоча в узгодженні інтересів різних груп впливу він може бути більш ефективним. Новий голова ОП продовжить і можливо навіть більш активно буде займатись зовнішньополітичними питаннями, зокрема, «Донбасько-Нормандськими справами», а також контактами з «великим Заходом». Звичайно, збільшення його апаратного впливу спричинить прихід ще більшої кількості його людей до влади, а як відомо Єрмак не лише має невеличку групу нардепів у парламенті, але й вже успішно рекомендував голів ОДА в Донецькій, Луганській, Миколаївській областях, брав участь у останньому «кастингу» міністрів в уряд, залагодив «ситуацію з Кличком» і т.д. Та усі екс-сфери Богдана навряд він закриє, бо мова йде аж про парламент, уряд і суди. Чого тільки вартує протягування суперечливої земельної реформи.

Не лише заміна Богдана та Єрмака є свідченням змін у структурі команди президента. У інтерв’ю «Інтерфаксу» Зеленський на фоні обшуків на «1+1» прямо допускає можливий конфлікт з Коломойським. При цьому, Зеленський відхрещується від так званих «соросят» і каже, що в команді має бути баланс між ними і «антисоросятами». На цьому тижні з «історичним візитом» до НАБУ завітав Ахметов, який сьогодні разом з Пінчуком та деякими іншими сприймається як один з олігархів-партнерів нової «зеленої» влади. Очевидно, що Зеленський буде шукати нову формулу «стримань та противаг».

Не встиг новий голова ОП освоїтись на новій посаді як він і Зеленський отримали відчутний інформаційний удар. У сюжеті «Схем» було висловлено припущення, що в Омані Зеленський та Єрмак могли мати зустріч з секретарем ради Нацбезпеки РФ Патрушевим. З огляду на реакцію усіх сторін, складається враження, що «Схеми» помилились, а Офіс президента настільки впевнений у своїй позицій, що готовий її відстоювати у суді. Але доки Зеленський і Єрмак не скажуть з ким зустрічались в Омані у суспільстві і далі виникатиме сумнівна конспірологія. Яку продукуватимуть ЗМІ і всі охочі. І доти суспільство буде мати право всерйоз розглядати версії про Медведчуків, Патрушевих, західні спецслужби чи інвестиційно-земельні фонди. А політичні опоненти як Порошенко чи «Національний корпус» використовуватимуть мовчання для політичного тиску і відновлення акцій «Ні капітуляції».

Єрмак між «формулою Зеленського» та «формулою Мюнхена»

Заявляти, що з приходом Єрмака нас автоматично очікує якийсь «проросійський розворот» - це те саме, що стверджувати, що на «Нормандській зустрічі» Зеленський капітулював перед Путіним. Ризики звичайно завжди є, але реальних сигналів їх втілення не було, до Мюнхенської безпекової конференції. Враховуючи, що шанси на поступки з сторони Кремля мінімальні, нас навряд очікує якийсь серйозний прогрес на Донбасі, а тому потрібна нова проукраїнська тактика, яка відкидає спроби «Мюнхенської змови 2.0».

Головна проблема для Єрмака – це демонструвати подальший переговорний результат на фоні погіршення безпекових та міжнародних умов. Йому доведеться маневрувати між «формулою Зеленського», що передбачає модифікацію «Мінську-2», та між «формулою Мюнхена», що як і інші їй подібні передбачає токсичне втілення «Мінська-2» на вигідних для РФ умовах.

Чим сьогодні є «формула Зеленського»? Перегляд «Мінську-2» в частині послідовності політичних та безпекових пунктів (контролю за державним кордоном та умовами для місцевих виборів на Донбасі), неможливість прямого діалогу з так званими «ЛДНР», ніякого «особливого статусу» Донбасу у Конституції України в рамках децентралізації, секторальне розведення військ, двосторонні гуманітарні кроки (обмін полоненими), створення міжнародного фонду з відновлення Донбасу, посилення ролі США у деокупації Донбасу та Криму. Неочікуваною частиною «формули Зеленського» згідно заяв президента стала ідея про спільне патрулювання окупованих територій поліцією України та силами російських окупаційних адміністрацій «ЛДНР» в якості умови для проведення виборів у жовтні 2020 року, але з контролем за державним кордоном України. При цьому, проведення виборів за збереження присутності російських окупаційних сил чомусь в Зеленського вже не вважають неприйнятним, що знов може наближати чергові акції «Ні капітуляції».

Що ж пропонують під «формулою Мюнхена»? Ніби-то приватній ініціативі окремих експертів та політиків. Яку вже офіційно відкинули в МЗС України і колективній заяві урядовців та експертів США. «Мюнхенський документ» повторює російські позиції про «внутрішній конфлікт в Україні»; необхідність скасування санкцій та економічних обмежень проти РФ; зняття з РФ повної відповідальності за відновлення зруйнованого нею Донбасу; про вигадані «українські перегини в національній політиці» (чим якраз дорікав Зеленському Путін у телефонній розмові); запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України з урахуванням погляду Росії; замовчування питань окупованого Криму в усіх формах. Найбільш дратуючим у цьому неприйнятному документі є також і те, що у його розробці брали участь українці, включно з нашим екс-послом у США Чалим.

Україна не погоджується на російські плани, а тому поруч з відкладенням чергового саміту «Норманді» нас очікує і посилення міжнародного тиску на Україну. Міжнародний фон стає все більш несприятливим: на «Мюнхенсьій конференції» заявляють про черговий план капітуляції країни; РФ у ПАРЄ відчуває себе все більшим господарем; РФ вчергове консолідовано планує підняти тему «Мінська» на Раді Безпеки ООН; риторика Макрона, ОБСЄ та інших світових гравців стає все більш лояльною до Путіна; Трамп доручив послу США в РФ Саллівану суттєво поліпшити відносини з Москвою; Італія продовжує судити нашого воїна Маркіна за нескоєний ним злочин на догоду РФ. І все це на фоні зростання інтенсивності обстрілів та агресивності заяв зі сторони РФ, подальшого «спрощення процедури» роздачі російських паспортів та затримання росіянами судна з українцями в Азовському морі. Путін досі не виконав жодного пункту останньої «Норманді» і ще й має нахабність у чомусь звинувачувати Україну. Продовжуючи вбивства та постійні обстріли. Ми ще навіть не досягли базового маркеру, а саме стійкого припинення вогню.

Відкриття Україною окремого каналу для окупованих територій, особливі умови вступу в українські ВНЗ для Донбасу, побудова на Херсонщині містечка для кримчан є правильними кроками, але вони не вирішують базові проблеми, а саме: військової потуги України (мова про якісні реформи в армії) та небажання Путіна припиняти почату ним війну (міжнародний тиск на Путіна).

Цього тижня тема окупованого Криму звучала не менш гучно, аніж тема Донбасу. І мова не лише про ризик припинення мовлення кримськотатарського ATR, але й те, що голова фракції «слуг» у парламенті Арахамія своїми заявами вчергове наніс шкоду президенту, фракції і країні. Зовсім нещодавно він у стилі Азарова розповідав, що нам потрібно відмовитись від економічної інтеграції з ЄС. Тепер він заявив, що подачу води в окупований Крим можна обміняти на якісь поступки зі сторони РФ щодо Донбасу, тобто що можна якісь ефемерні і майже нереальні політичні поступки щодо Донбасу обміняти на «прощення» окупації Криму. Людям професійним у сфері міжнародних відносин на відміну від Арахамії відома норма міжнародного права, що саме окупант несе усю відповідальність за ситуацію на окупованих територіях (вклюно з водою і пенсіями). А тому подачею води в Крим ми фактично зняли б з РФ та Путіна відповідальність за їх злочини. Тому це більш ніж неприйнятно.

І хоч на цьому тижні нарешті з’явились рухи в сторону інтеграції в ЄС і НАТО, вони не перекривають негатив від заяв влади щодо РФ та Сходу. Хоч і ухвалення потенційного рішення про участь України у програмі розширених можливостей НАТО (заявку на яку ми оновили два тижні назад), відкриття офісів євроінтеграції в українських містах (першою буде Херсонщина), збільшення фінансування проектів «Східного партнерства» було б позитивом.

Імпровізаційний хаос та ідеологічна пустота замість чіткої стратегії

Яку країну будує Зеленський та його команда досі не зрозуміло. Ані публічної візії, ані стратегії. «Слуга народу» хаотично спочатку заявляє про свою лібертаріанську ідеологію, потім про соціально-ліберальну, а тепер про центристську. У внутрішній політиці імпровізаційний хаос, де чомусь апаратні конфлікти всередині команди є важливішими. У зовнішній політиці ідеологічна пустота, в якій незнання що хочемо від наших партнерів, продовження політики на втрату суверенітету та проактивності у діях та заявах. Коболєв пропонує приватизувати «Нафтогаз», щоб вирішити питання його високих зарплат і премій. Нефьодов пропонує криміналізувати (зробити дорожчою) контрабанду замість того, щоб подолати її сервісними методами. Тарифи у деяких містах настільки «впали», що аж зросли у порівняльному аналізі.

Комусь потрібне додаткове підтвердження, що і в уряду нема чіткої стратегії управління? Вони тільки розділили декілька міністерств, а тепер планують їх з’єднати назад. А краще би зайнялись реально економікою (темпи зростання ВВП у 4-ому кварталі 2019 року впали з 4,1 до 1,5%), створенням умов для радикального зростання малого/середнього бізнесу і відстали б від ФОПів. При цьому, влада має совість на зустрічах розповідати що «все заради вас». Якби не проактивні і реальні кроки від Дубілета і Федорова у напрямку цифровізації (додатки «Дія», «Check»), то уряду майже не було б чим хвалитись.

Зеленський вважає своїм головним завданням «не втратити країну», а мир на Донбасі головним об’єднуючим фактором. Насправді ж, Зеленського обирали з іншим запитом і іншими очікуваннями. Ми вже зберегли державу у 2014-2015 роках і це було завдання попередньої влади. Перед Зеленським стояло питання радикальних реформ, що зламали б систему і здійснили б прорив країни в економічній площині. Саме економіка та успіх країни є об’єднуючим фактором, а не неоднозначні версії миру. Зеленський сподівається, що протягом 4 років рівень середньої зарплати в Україні наблизиться до рівня зарплат в Польщі. Але з чинною репресивною податковою політикою цього ніколи не буде.

«Турборежимом» у питанні ринку землі «Слуга народу» створила локальну політичну кризу. Ця криза була спричинена токсичним текстом базового законопроекту, нахальним і кулуарним його протягуванням, загальною незгодою і недовірою суспільства до пропонованої реформи, ігноруванням думки опозиції. Саме тому виникли тисячі правок та протестуючі під парламентом. Та й оскарження документу в Конституційному суді було аргументом. З іншої сторони, більшість парламентських противників законопроекту про ринок землі перетворюють питання на цирк і дискредитують парламент через неадекватне блокування його роботи. Навіть в умовах незгоди з текстом документу блокувати роботу ВР «пустими правками» на місяці заради лицемірного та цинічого піару – нічим не краще за «турборежим».

Окрім того, влада стає все більш чутливою до критики. Хтось у команді президента переконує його підтримати політику на згортання свободи слова в країні. Саме цим можна пояснити різкі заяви Зе щодо ЗМІ та Telegram-каналів. Найбільше здивувало, що проти Telegram-каналів в якості аргументу Зеленський висловив думку, яку проти нього на виборах використовував Порошенко (про непрофесійність і хірурга). По суті, Зеленський сам закладає «бомбу» під усіх непрофесіоналів у політиці разом з собою.

Чутливість до критики відображається не лише на ЗМІ, але й на опозиційних колах. «Під соусом» законопроектів та пропозицій щодо врегулювання «іноземного лобізму», «діяльності іноземних агентів» вже цілі фракції та депутатські групи, не пов’язані з владою, пропонують нанести черговий удар по усім громадським організаціям, а особливо антикорупційним, навколореформістським чи грантовим. За «порошенківським» е-декларуванням активістів йде спроба тиску за «кращими російськими зразками».

Звичайно, в таких умовах не менш важливим стає контроль за антикорупційними органами. Питання з звільненням директора НАБУ має дві площини. По-перше, з юридичної точки зору підстав для звільнення Ситника згідно закону нема, хоч він і в «реєстрі корупціонерів». Тому якщо депутати хочуть такого звільнення, то їм напевно прийдеться змінювати закон про НАБУ. Або порушувати закон. Або щось мутити з аудитом задля негативної оцінки роботи Бюро. А це спричинить ускладнення співпраці з МВФ. По-друге, з політичної точки зору ініціатива понад 200 депутатів – це елемент боротьби Коломойського/Авакова проти «соросят» (частини Заходу») і за вплив на Зеленського. Нардепи груп Коломойського та Авакова виступають відкрито. Таємно за відставку Ситника може виступати і Зеленський, щоб поставити на НАБУ більш «свою людину». Та історія вже показувала, що один дзвінок з Вашингтона здатен зупиняти такі ініціативи влади. Але головне питання: чи буде дзвінок? Бо заява G7 щодо НАБУ - це ще не дзвінок.

Олексій Роговик,

політичний експерт та голова аналітичного центру Free Voice IAC,

спеціально для «Гал-Інфо»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
загрузка...
Загрузка...
");