Хвиля перейменувань вулиць Києва загострила одну із потаємних культурологічних проблем нашої спадщини – «крадіжку» росією знакових постатей з України.
Ця кампанія почалася задовго до московського вторгнення у 2014 року і ведеться фактично увесь час існування росії.
«… від половини XVII віку Московщина почала абсорбувати всі ліпші южноруські сили для себе, щоби при їх помочі із старої закостенілої полуазіатської держави перемінитися в державу воєнно-бюрократичну з європейськими формами», писав Іван Франко на зламі ХІХ ст. [т.41; с.43].
Після перейменування імперії московити почали привласнювати собі інтелектуалів з українських земель. І не тільки з українських! У цей час підхід був дуже простий: з одного боку московія забороняла писати і друкувати українською мовою, з іншого – найуспішніших українців, які навчалися у московському чи петербурзькому університетах або писали російським наріччям, обзивали росіянами.
Не вірите?
Для ілюстрації цієї гіпотези, і пам’ятаючи нещодавню дискусію щодо перейменування Музичної академії імені П. Чайковського, я співставив різномовні статті в онлайн-енциклопедії «Вікіпедія», які згадують українських композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського. Чому саме цих композиторів? Бо вони, а ще українець Артем Ведель, є засновниками композиторської школи у Східній Європі у ХVIII ст. Березовський, Бортнянський і Ведель - засновники композиторської школи на наших теренах, коли ще не було Глінки, Римського-Корсакова, Мусорського та Чайковського, які згодом стали послідовниками уродженців Сумщини і надзвичайно часто у своїй творчості зверталися до української тематики.
Мушу застерегти, що у мене немає претензій до адміністраторів Вікіпедії, проте звертаю увагу на ангажованість авторів окремих статей.
Отже, всесвітньо відомий композитор Максим Березовський (1745–1777) жив у Глухові і писав твори для бандури і цимбал, довгий час вчився і працював у Європі, але завершив свою творчість у тодішній імперській столиці Санкт-Петербурзі. В україномовній версії Березовський – «український композитор, диригент, співак. Автор духовних концертів та опери «Демофонт», а також першої української симфонії. Класик європейської музики». Читачі російськомовної Вікіпедії прочитають, що М. Березовський - російський композитор і засновник класичного «русского хорового концерта». Чому саме таке визначення робить автор російськомовної статті, невідомо, бо немає навіть посилання на першоджерело, як цього вимагає Вікіпедія, яке підтверджує факт, що він є російським композитором.
Уродженець України, земляк і колега Березовського Дмитро Бортнянський (1751-1825), за даними російськомовної Вікіпедії, - російський композитор, який донедавна вважався першим російським імператорським симфонічним композитором. А знаєте, чому Бортнянського вважають російським композитором? Тому що так зазначено в американській Колумбійській енциклопедії (The Columbia Encyclopedia) та Великій російській енциклопедії. Тут на відміну від Березовського є посилання на «першоджерела», проте варто було б дослідити, звідкіля отримав такі відомості автор статті про Бортнянського для Колумбійської енциклопедії. В англомовній версії Вікіпедії вказано, що Д. Бортнянський - російський і український композитор, і знову ж таки за даними Колумбійської енциклопедії.
Інший приклад. Григорій Сковорода, 300-ліття якого відзначатимемо цього року, за версією російськомовної Вікіпедії, є «родоначальником русской религиозной философии», а тому і позначений як російський і український філософ. А ще він «приходится двоюродным прадедом другому русскому философу Владимиру Соловьёву». А знаєте, чому автор статті в російськомовній версії Вікіпедії вважає Сковороду російським філософом? Бо так написав американський вчений Scherer S. P. у своїй кандидатській дисертації The Life and Thought of Russia’s First Lay Theologian (Ohio State University) у 1964 році! Ви чули про такого ученого?! Я також ні! Та добре, що хоча б в англомовній версії Вікіпедії написано, що Григорій Савич - філософ українського походження.
Автор геніальної «Енеїди» Іван Котляревський в російськомовній версії Вікіпедії, серед іншого, містить і такі дані: «Ива́н Петро́вич Котляре́вский …русский дворянин из украинского казацко-старшинного рода Котляревских, офицер, помещик». Першоджерел такого визначення не вказано! Та в англомовній Вікіпедії усе гаразд.
Тепер мистецтво. Всесвітньо відомий художник Ілля Рєпін, автор безсмертних картин «Запорожці», «Козаки на Чорному морі», «Українка», «Самоспалення Гоголя», чомусь за версією росіян – російський художник! Хоча народився в Україні, а помер у Фінляндії. Та що з того, що Рєпін навіть листувався українською! В російськомовній Вікіпедії Рєпін є вєлікім російським художником, бо так написано в «Большой советской энциклопедии». В англомовній версії Ілля Рєпін - російський художник, народився на території нинішньої України, і є посилання на Encyclopedia Britannica. Знову ж таки, варто було б довідатися, хто давав ці дані для найшанованішої енциклопедії світу.
Гірша ситуація з авіаконструктором Ігорем Сікорським. Тут Вікіпедія, як у російськомовній, так і в англомовній версії, вказує, що він був піонером російсько-американської авіації як у вертольотах, так і в літаках («was a Russian–American aviation pioneer in both helicopters and fixed-wing aircraft») - з посиланням на Britannica Concise Encyclopedia від 2006 року.
В радянський час нічого не змінилося. Усі українські визначні діячі ставали радянськими і російськими водночас. Для прикладу, українець Юрій Кондратюк, за версією російськомовної Вікіпедії, - «…русский и советский учёный шведско-еврейского происхождения, один из основоположников космонавтики».
Та найяскравішим прикладом, мабуть, є святий Володимир, якому московія навіть поставила пам’ятник у кремлі, назвавши своїм хрестителем. Читаємо Вікіпедію – українську версію: «Володимир Святославич … великий князь київський, князь новгородський. Хреститель Русі. Представник варязької династії Рюриковичів». У російськомовній версії: «Владимир Святославич – князь новгородский, великий князь киевский, при котором произошло крещение Руси. Стал новгородским князем в 970 году, захватил киевский престол в 978 году». А тепер - що дізнаються про Володимира Великого англомовні читачі Вікіпедії: «Vladimir I Sviatoslavich …, also known as Vladimir the Great,[8] was Prince of Novgorod, Grand Prince of Kiev, and ruler of Kievan Rus' from 980 to 1015.» - виявляється, що, як і в російськомовній версії, Володимир Великий був спочатку князем новгородським «was Prince of Novgorod», а вже потім київським князем!?! В російськомовній версії немає ні слова, що він син київського князя Святослава?!? Чому в російськомовній версії саме такий текст, невідомо. Немає посилань. Та є посилання на англомовний текст. І це посилання на том 167 збірника американського Національного географічного товариства (National geographic, Vol. 167, p. 290, National Geographic Society) за 1985 рік.
Це лише кілька ілюстрацій з Вікіпедії. Як бачимо, наші «небрати» не цураються у використанні фейків, брехні, нахабства та підміни понять, щоб привласнити собі не тільки українські землі, міста, зерно, назву та історію. Вони намагаються захопити найкращих представників нашої культури, щоб потім якийсь угорський пропагандист мав нагоду кричати на всю Європу: «Якщо приберемо російську культуру з української культури, то те, що залишиться, буде жалюгідно-дрібним і дурним», (Bayer Zsolt, співзасновник угорської керівної партії "Фідес", газета Magyar Nemzet, 28.05.2022 р.) «Якщо немає культури, то навіщо ми воюємо? – колись запитував Вінстон Черчилль в англійського чиновника.
Уже давно настав час, коли поряд зі звільненням українських земель нашими воїнами ми маємо звільняти українську культурну спадщину від московських імперських фейків і наративів. Ми маємо знати, захищати і пишатися знаковими постатями українського походження так, як захистили і пишаємося громадянином російської імперії Тарасом Шевченком і громадянином Австрійської імперії Іваном Франком. Бо імперії зникають, а слід в історії залишається. Культурна спадщина – це надбання і зв'язок поколінь протягом століть, вона формує національну ідентичність та націю. І, на мою думку, від неї не можна відмовлятися і втрачати її.
Закликаю хранителів творчої спадщини знакових постатей, які народилися на території України і залишили значний внесок у культурі і науці, але, в різний спосіб, «приписані» до інших країн, публікувати правдиві свідчення про людей та звільнити їх від інформаційного московського іга. Починайте з Вікіпедії, зокрема російськомовної, німецькомовної та англомовної версій. Для початку потрібно хоча б спробувати відредагувати тексти, які не позначені першоджерелами. Із псевдодослідженнями процедура тривала і трудомістка. Та знешкоджувати фейки потрібно, бо це культурна спадщина українського народу, і її мусимо захищати!
Ігор Курус
Директор Міжнародного фонду Івана Франка
