Практично зафіксована перемога Володимира Зеленського на виборах президента України ще стане об’єктом вивчення і дискусій. Проте я для себе виділив як одну з основних причин його перемоги те, що кампанія Зеленського була віртуальною, тобто творилася у вигляді образів, меседжів, емоцій, які різними інформаційними засобами доносилися напряму в когнітивну сферу людини.
Зазвичай, кожна людина власним досвідом, успіхами, помилками, пережитими емоціями сама формує для себе модель світу, яка стає центром її особистості, алгоритмом розуміння буття, спонукає до того чи іншого формату діяльності у житті. Кампанія кандидата–переможця – це була діяльність із «завантаження» напряму у когнітивну сферу людини необхідної моделі світу, у відповідності до серіалу «Слуга народу», настільки яскравої і чіткої, що досвід та мудрість не могли здолати цю сформовану мрію та надію.
Більше того, створений образ, навіть, не могли зруйнувати маніпуляції, брехня, та ознаки колабораціонізму, які виявляли кандидат у президенти та його дружина, особливо, у той час, коли він розвіртуалізувався під час дебатів, напередодні та у сам день виборів. Навіть, такі декілька «проколів» не змогли зруйнувати образ, який було сформовано Зеленському для населення України під час президентської кампанії.
Не останню роль у цьому грає той факт, що до самого моменту голосування залишалося мало часу, однак саме так і була розрахована кампанія, щоб пройти по інерції до вирішального моменту виборів 21 числа і здобути перемогу. А після цього почне формуватися нова модель дій, і про 5 найбільш імовірних ризиків для країни в рамках філософії та стратегії дій команди торкатиметься цей текст.
Принагідно зазначу, що команда Зеленського – це не спеціалісти у тих чи інших аспектах «народного господарства», вони є фахівцями комунікативних технологій, тобто уміння вливати у когнітивну сферу особистості необхідну інформацію. Тому усі проколи через некомпетентність (зрозуміло, що їх буде чимало), а також критика та опонування будуть локалізовуватися у віртуальних баталіях в інформаційному просторі (у тому числі, розіграних самою командою через «законсервованих агентів впливу»), а також за допомогою перевірених кампанією масованих інформаційних атак кандидатом по свідомості українців у вигляді звернень через соціальні мережі. При цьому правда буде замилюватися, викривлятися, ретушуватися – усе, щоб «образ» Зеленського був стійкий та переконливий.
Отже, 5 ризиків для України Зеленського.
1. Чи зруйнує великий Львів унітарну Україну?
Успіхом попереднього постмайданного п’ятирічного періоду був чітко окреслений унітарний устрій держави. Крим визначався як анексований Росією, а на Донбасі, який було Росією окуповано, діяли не повстанці, а російсько-окупаційні війська. Окреслення на дебатах Зеленським окупаційних військ терміном «повстанці» (а згодом пояснення, що це - «бунтарі») не варто сприймати як помилку з боку Зеленського. Так у суспільний простір, хоча і зічималоим спротивом, вводиться термін «повстанці», і не обов’язково з метою продавлювання визначення російської агресії проти України як «громадянської війни».
Мабуть, для багатьох вже зрозуміло, що новообраний президент – не суб’єкт, а інструмент реалізації задумів, а самому актору байдуже яку роль йому визначить грати режисер, хоч і президента. Проте зупинити країну у її курсі на ЄС та НАТО (чого найбільше прагне Москва) можна не лише «через коліно», а й через заплутування народу у внутрішніх суперечках, а краще, у розвалі унітарної України на федерацію та неможливість узгодити подальший рух.
На сьогодні ми вже маємо «повсталий» (а, насправді, окупований Росією) Донбас, однак з цим одним регіоном федерацію не сформуєш – потрібні інші. Звісно, створити територіальні квазіутворення можна на будь-яких принципах, було б бажання – проте потрібно цьому процесу дати старт. І єдиним, хто може дати органічний старт цьому процесу є Львів.
Подібні хвилі пронизували місто у 2014 – 2015 роках, але після того як настрої сепаратизму, які виходили з різних середовищ, було придушено, у місті настав тривалий спокій. Нині, після перемоги Зеленського і його подальшого бажання по уточненні місця і ролі мови та національних постатей, Львів, устами націоналістичного середовища, знову заявить про свою унікальність, а отже, окремішність від країни. Більше того, такі заяви вже почали звучати. Не виключаю, що новообрана влада сама буде підігрувати таким настроям, розігруючи перед населенням країни чергове шоу конфлікту з регіоном. Більше того, «повстала Галичина» може бути вигідна як київській владі, котра почне реалізацію плану по федералізації країни, так і самій місцевій еліті, яка отримає власну вотчину для управління та безконтрольного визискування.
Тому сьогодні є надзвичайно необхідним формування державницького громадянського середовища, яке виявлятиме дійсну, скеровану на єдину Україну, позицію. Адже, за відсутності такого активного адекватного громадського представництва, вітринами регіону стануть радикали та політикани, які очолюватимуть, гіперболізуватимуть і скеровуватимуть у антиунітарний напрямок суспільні настрої, представляючи усю громаду регіону як агресивних «франкенштейнів». А саме це може бути якраз вигідним новій владі.
Окрім того, не варто самостійно здавати жоден бастіон, адже, щоб відвоювати його згодом потрібно буде докладати значно більше зусиль. Це стосується у першу чергу посади голови Львівської обласної державної адміністрації, яку займає Олег Синютка, який вже заявив, що не працюватиме з новим президентом. Звісно, така позиція заслуговує на повагу, однак Олег Михайлович у разі обрання нового президента України, згідно із законом, продовжує здійснювати свої повноваження до призначення нового голови. Більше того, хоч голови обласних адміністрацій і призначаються на посаду Президентом України, однак подаються вони Кабінетом Міністрів України. І, поки в Україні залишається при владі Уряд Гройсмана, це призначення може відбутися дуже і дуже не скоро. Тож О.Синютці доведеться робити вибір між вірністю Порошенкові та відповідальністю перед Львівською громадою. Саме О.Синютка, у якого відпрацьовані зв’язки з усіма середовищами, а також сформоване довкола себе оточення з числа громадських середовищ, разом з начальником Львівської поліції В.Середою, який забезпечив в області порядок під час складної президентської кампанії, можуть стати стержннями порядку та спокою в області, яку, я переконаний, і з зовні, і з середини наполегливо штовхатимуть до повстання.
На жаль, але саме Львів є тим єдиним знаковим регіоном, який може дати старт розвалу унітарної держави Україна, передавши естафету Закарпаттю, Одещині, Волині… Без Львова цей процес розвалу України буде штучним і не матиме змісту.
2. Бліцкриг щодо розпуску Парламенту.
Розпуск Парламенту є надзвичайно вигідний новобраному президенту, адже цілком логічним є оперативно трансформувати отриманий результат на посаду глави держави у результат парламентської більшості та вплинути на формування коаліції та нового Уряду. Саме після того, як нова влада бліцкригом отримають «свої» Раду та Уряд, стануть реальністю ті реваншистські підходи, які стосуються основоположних принципів та пріоритетів країни, і котрі були вибудувані у попередню п’ятирічку. Тим паче робити це потрібно буде якнайшвидше, оскільки дуже скоро рейтинг підтримки у Зеленського стрімко полетить вниз.
Чи вдасться розпустити Раду новобраному президенту? Довкола цього питання вже у прогнозах «ламають списи» політологи та юристи. Питання в іншому, чи в вияві інстинкту самозбереження депутати нинішньої Ради зможуть зробити рестарт коаліції, долучивши до неї фракції «радикалів» та «Самопомочі». Кожна з цих фракцій, як і абсолютна більшість депутатів «Народного фронту» ризикують опинитися поза межами нового Парламенту. А збереження існуючого скликання Парламенту дозволить їм не лише зберегти місце праці, а й підняти власний рейтинг на критиці новообраного президента та підібрати собі залишки його розгубленого рейтингу, з чим і зайти у новий парламент.
3. Народовладдя без Криму.
Перший пункт передвиборчої програми Зеленського – це законодавча ініціатива щодо зміни системи влади і закріплення референдуму як форми прямої демократії через законопроект «Про народовладдя». Я вже не кажу, що ця ініціатива співзвучна підходам «Українського вибору» Медевдчука, який до Майдану спокушував громадян, що кожен з них керує країною. Я не торкаюся того моменту, що державу просто розриватиме від ініціатив, чимало яких будуть просто спровокованими маніпуляціями з громадською думкою. Важливо інше – країна ризикує оголосити всеукраїнський референдум без врахування думки мешканців анексованого Криму. А це в свою чергу стане аргументом для Росії, що Україна де-факто відмовилася від Криму.
4. Армія як гарант територіальної цілісності держави.
Схоже, особливо складним і ризикованим буде для нового президента України роль Верховного Головнокомандувача Збройних Сил. Показові подяки військовим і ставання на сцені на коліна розбилися об слова про російських «повстанців», для яких рекламувався збір даних про переміщення українських військ у 2014 році. І Генеральний штаб і Командування ДШВ, і окремі бійці хоч досить обережно у визначенні, однак чітко нагадали про хибність таких поглядів. Важко сказати, як комунікація між Зеленським і воюючою з Росією армією буде розвиватися і надалі. однак, саме у сотнях тисяч озброєних військових новий президент може отримати ядро опозиції, яка чітко опиратиметься на визначені статтею 17 Конституції України обов’язки, які покладають на Збройні Сили України оборону України, «захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності», і чим супротивиться будь-яким намаганням визначити Зенським іншого ворога, аніж Росію.
Звичайно, у нового президента залишається значний інструментарій через квоти Міністра оборони України та начальника Генерального штабу, однак складним та ювелірним у відповіді буде питання, хто з діючих і авторитетних у військовому середовищі воєначальників погодиться піти на службу до людини, чия позиція щодо безпекових і геополітичних питань є не чіткою. А людину з нізвідки армія попросту не сприйме. Тому, не виключено, що «Верховний» і військо будуть існувати як окремі інституції, при цьому президент буде гарантом Конституції, а армія – гарантом територіальної цілісності держави та курсу держави у ЄС та НАТО, і саме вона слідкуватиме, чи «Гарант» цими основоположними принципи держави не почав нехтувати.
5. Порошенко.
Коли Зеленський під час дебатів говорив про «двох Порошенків», то він не зміг помітити, що, насправді, їх три: перший – бізнесмен; другий – президент; третій, який проявився на сцені Олімпійського – лідер.
Я не виключаю, що на дебати із опонентом Порошенко ішов із розумінням, що він у цьому році не переобереться на наступний термін. Тому його головною метою було об’єднати довкола себе усі державницьких громадян – АТОВців, волонтерів, активістів, інтелектуалів, кримських татар тощо - створити ядро єдиної проукраїнської сили, яка стане сильним та скоординованим запобіжником проти будь-яких спроб реваншу.
Порошенко, який, схоже, дуже боляче і глибоко пережив удар щодо мінімальних шансів свого переобрання, зміг зібрати у собі сили, щоб виступити у прю з опонентом на незвичній для себе території і у незвичному для себе «віртуальному» форматі і закласти підвалини для контратаки. Йому це вдалося, і той результат надалі буде збільшуватися за рахунок «блудних синів», які з досить великою швидкістю розчаровуватимуться у своїх очікуваннях від Зеленського і повертатимуться до тих, кого покинули.
Єдине, що потвердити свою сутнісну зміну Порошенко може, найперше, оновленням своєї команди, новим оточенням з числа перевірених боротьбою за Україну харизматичних представників. Зрештою, для Порошенка саме вони будуть порятунком, оскільки для Зеленського найкращим варіантом співпраці з попередником є його запроторення у в’язницю.
