Це питання віддавна привертає увагу. Незалежно від того, якого Президента українцям подарувала доля: красивого чи не дуже, з праведним минулим чи не дуже.
Обличчя президентів встеляли сотні квадратних метрів магазинних прилавків. І кожен чиновник, навіть у школах та лікарнях, вішав у своєму кабінеті новоявленого керманича, за казенний, звичайно, кошт.
У результаті мільйони кравчуків, кучм, ющенків, януковичів почергово висіли на металевих гачках, як на шибеницях, в очікуванні свого кінця. А з його приходом — ставали непотребом, макулатурою і опинялися на смітнику. А останній з колишніх - на смітнику історії.
Маємо сьогодні п'ятого Президента. І хоча державні гроші на його портрети вже витрачено, мусимо нарешті прозріти: Президент не ікона, його уявна присутність у службовому кабінеті не засвідчує ні повагу чиновника до Глави держави, ні порядності цього чиновника. Просто так треба!
Тож прохання до Петра Олексійовича: зупиніть цю, започатковану ще за холуйських часів традицію. І заодно позбавте мух історичної місії, так небезпечної для їхнього життя.
Портрети Президентів слід друкувати не більшими, ніж поштова марка, - вважав Павло Загребельний і безперечно, мав рацію.
