Навколо міського бюджету Львова ще досі точаться суперечки. Складається враження, що все було зроблено для того, щоб він став максимально непрозорим.
Приймаючи бюджет міста ніхто не радився ні з депутатами, ні з громадою. Майже ніхто з керівників управлінь мерії на бюджетні слухання не прийшов, вони перетворилися на фікцію. Сам проект бюджету, а це понад 50 сторінок депутати отримали лише ввечері напередодні дня голосування, тож часу на вивчення не мали. Спосіб прийняття був чисто кулуарний.
Спочатку депутати обурювались через непрозорість процесу і критикували виконавчу владу, а потім після закулісних переговорів взяли та й проголосували за документ, який викликав стільки застережень.
Наступна проблема – розподіл видатків. На 50 мільйонів гривень зросли витрати на апарат управління. На прибирання міста суму збільшили на 43 мільйони гривень. Це звичайно добре, але проконтролювати використання всіх цих коштів дуже складно. Тим більше, що значна частина депутатів, які б якраз і мали б за цим всі слідкувати є посадовцями мерії, тобто підлеглими міського голови. Тому контролююча функція депутатів значною мірою є знівельована.
В цьому контексті не можу не згадати і рішення міської ради про списання власникам готелю «Леополіс», 27 мільйонів гривень, які вони мали заплатити місту за приміщення на вулиці Шевській. Можливо, це рішення і правильне, але спосіб в який воно приймалося – в останні дні перед святами і під наполегливі прохання міського голови не може не викликати запитань. Саме тому ми вимагаємо прозорості прийняття рішень.
В таких умовах зростає роль громадськості. Звичайно депутати мають більше повноважень і відповідно важелів впливу на владу. Ми могли б набагато більше зробити, якби були представлені у раді. Але попри це ми активно працюємо. У нас вже створена своя Експертна рада. За роботою депутатських комісій слідкуватимуть наші партійці, які є фахівцями у різних галузях. Вони не лише аналізуватимуть рішення, які готує чи приймає влада, а й подаватимуть свої пропозиції.
Наведу ще один приклад. Ось зараз, на наших очах відбувається завершення руйнації і забудова житловими будинками території колишніх промислових гігантів, таких як Полярон та ЛАЗ. Все це не могло відбуватися без участі високопосадовців. Зараз завдяки, зокрема, і нашим активістам ведеться розслідування приватизації деяких львівських підприємств. Те, що там відбулося інакше як злочинним дерибаном не назвеш. Ми ж за те, щоб від прозорої приватизації державного майна люди щось отримували, чи то квартири для черговиків і учасників АТО, чи нову дорогу, дитсадок.
Нашим політикам не вистачає не лише відкритості але й послідовності. Якраз Рух і став певним заручником власної послідовності. Ми не змінювали свою ідеологію від самого початку, сповідуючи націонал-консерватизм, тобто концентрацію на національних інтересах, відстоювання культурної та етнічної ідентичності, традицій, орієнтацію на сімейні цінності. Це також і сприяння місцевому, національну бізнесу. Інвесторів треба шукати насамперед серед місцевих у яких тут діти, родина, які збираються і далі тут жити. Вони не будуть шкодити довкіллю. На жаль, наш, місцевий підприємець стоїть у черзі останнім.
Загалом ми чомусь побудуємо таке суспільство, у якому кому жити непорядно невигідно і навіть небезпечно. Якби наша влада ще у 90-их роках визначилася ідеологічно, яку Україну ми будуємо, як це пропонував Чорновіл, то у нас не було б зараз таких проблем. Тоді б виборець знав чого очікувати від влади. А у нас політики у владу пролізають як соціалісти, а потім стають лібералами і навпаки, обгрунтовуючи це тим, що зараз такий історичний момент.
Політики, які не змінюють своєї ідеології, у нас є швидше винятком. Але коли політики приходять до влади під одними гаслами, а у своїй поточній діяльності керуються зовсім іншими, пояснюючи це об’єктивними причинами – це дезорієнтує людей. Рух постраждав тому, що завжди стояв на певних засадах і не пристосовувався до політичної кон’юнктури. Ми сподіваємося, що прийде час, коли виборець буде усвідомлено вибирати партію яка відстоює саме його інтереси.
