На превеликий жаль, Україна вже давно є постачальником дешевої, хоча й кваліфікованої робочої сили для багатьох країн. Безробіття, низькі доходи та затримки із виплатою зарплат, пенсій змусили багатьох українців податися закордон в пошуках заробітку. За різними оцінками, поза межами України сьогодні перебуває від 3 до 7 млн осіб працездатного віку, переважна більшість з яких працюють нелегально.
Найбільша трудова міграція з України, як відомо, відбувається до Італії, Іспанії, Португалії, Чехії, Польщі, Німеччини. Виграш для цих країн безумовний, адже вони отримують дешеву і невимогливу робочу силу працездатного віку, готових спеціалістів.
Деякий виграш є і для України: грошові перекази заробітчан родинам в Україні підвищують їхню купівельну спроможність та покращують рівень життя, зрештою, підвищується кваліфікація мігрантів, які повертаються назад, дехто вкладає зароблені кошти у початок власного бізнесу, придбання житла. Саме заробітки мігрантів дали збільшення попиту на вищу освіту. Так, у західних областях України число вищих навчальних закладів та їхніх студентів і випускників зростало швидшим темпом, ніж у цілому в Україні.
Але соціальні проблеми для Української Нації є набагато небезпечнішими, аніж економічні вигоди.
1991 року нас було 52 мільйони. В 2000-2011 рр. населення України щорічно зменшувалося в середньому на 330 000 осіб. Внаслідок різкого зниження народжуваності і еміграції очікується, що до 2050 р. нас залишиться 35-36 мільйонів, при цьому майже половину населення становитимуть люди віком старші від 45 років.
До того ж масовий виїзд закордон, особливо жінок, супроводжується зниженням показників народжуваності, підвищенням захворюваності через важкі умови праці. Не менш негативними наслідками є погіршення якості виховання дітей в родинах заробітчан, розпад сімей. Більшість мігрантів мають одну-три дитини, їх залишають на когось одного з батьків, на старше покоління, сусідів чи просто на самих себе. Психологічні травми, яких зазнають діти за таких обставин, призводять до негативного сприйняття життя, пошуку себе у кримінальних середовищах, дитячого алкоголізму, наркоманії. Крім того, утворюється «каста утриманців» - молодих працездатних людей, які живуть за надіслані батьками кошти. Більшість молоді не бачить свого майбутнього в Україні, тобто, формується наступне покоління трудових мігрантів.
Теперішня влада не дбає про захист прав трудових мігрантів, які переважно не мають належної підтримки від українських дипломатичних представництв, а також від влади держав, у яких перебувають, оскільки Україна не турбується про укладення відповідних міждержавних угод чи дотримання вже укладених. Натомість в нашому парламенті лунають пропозиції про оподаткування коштів заробітчан. Стає зрозуміло, чому влада і політики в країнах, де перебувають наші люди, стверджують, що захищають українців більше ніж рідна держава. Україна втрачає не тільки своїх громадян, а й імідж в світовому співтоваристві.
Про нагальну потребу забезпечити дієвий захист Українською державою прав українців, які проживають чи перебувають за її межами, наголошують і представники громадських організацій та держав, де перебуває найбільше наших мігрантів, зокрема в Італії. Як зазначив Генеральний директор Патронату ACLI (Християнської асоціації працівників в Італії) Паоло Феррі, проблеми емігрантів неможливо вирішити без участі країни, звідки вони виїхали. В Україні ж проблеми заробітчан, зокрема їх повернення на Батьківщину, переважно згадують лише перед виборами. Тому, власне, ACLI прибула в Україну з чіткою метою: створити орган для роботи з нашими трудовими мігрантами та заручитися підтримкою влади.
Недавно Верховна Рада таки ухвалила рішення про проведення 3 липня 2013 року парламентських слухань на тему «Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення». Деякі обранці народу хотіли провести слухання на рівні парламентського комітету, але більшість депутатів всіх без винятку фракцій підтримали пропозицію доповідача, представника ВО «Свобода» Богдана Бенюка провести слухання саме на рівні цілого парламенту, запросивши членів уряду та самих трудових мігрантів. Слід зауважити, що представники ВО «Свобода» справді добре орієнтуються в проблемах заробітчан, оскільки створили осередки в кожному закордонному куточку, де перебувають українці.
Підготований депутатами трьох опозиційних фракцій законопроект, у разі його прийняття Верховною Радою, врегулює правові відносини мільйонів заробітчан і держави та вирішить багато інших актуальних питань.
Зокрема, є пропозиція про створення окремого міністерства, яке б займалося суто питаннями міграції, оскільки нагромадилось чимало проблем.
Насамперед слід підписати вже згадувані міждержавні угоди з працевлаштування закордоном і легалізації тих громадян, які вже працюють в зарубіжних країнах без офіційних дозволів.
Також дуже важливо передбачити підтримку державою гуманітарних проектів українців за кордоном. Скажімо, питання української освіти для. Слід напрацювати механізми її підтримки з боку держави шляхом співпраці з освітніми закладами та адміністраціями в тих адміністративних одиницях, звідки походять мігранти.
А ще треба подбати про пенсійне забезпечення мігрантів.
Зрештою, важливим є і питання зворотної міграції, реінтеграції тих, хто повертається. Багато заробітчан повернуться в Україну, тим більше, що економічна ситуація в країнах їхнього працевлаштування погіршується. Проте для цього потрібна відповідна політика держави, створення умов для повернення через надання допомоги у працевлаштуванні або започаткуванні власного бізнесу. Найголовніше – влада не повинна заважати.
Отож, тепер залишилось систематизувати і реалізувати у законі пропозиції, які вже подали представники громадських організацій закордонних українців, окремі депутати, соціологи, самі мігранти та члени їх сімей. Відтак, ухваливши закон, який ініціювала опозиція, ми змінимо на краще життя українців в цілому світі.
