У Києві 18 травня відбулося справжня демонстрація сили. Опозиція вразила кількістю, а «ідейні антифашисти» шокували якістю. Дивує тільки те, що чомусь адідасні «антифашисти» об’єктом своєї ненависті обрали журналістів.
Отже, похапцем організовані антифашистські мітинги, які прокотилися експресом Україною, наздогнали опозиційну акцію «Вставай, Україно!» в Києві. І як стало зрозуміло всім, сподіватись на щасливий фінал марно.
Зранку і ті, і інші групувалися, збиралися, шикувалися і згодом розійшлися кожен на свою площу проводити свій мітинг.
Опозиція
Опозиціонери, які зібралися на Софійській площі, не здивували. Виступи зі сцени були повторенням того, що вже мільйон разів говорили і переговорили опозиціонери. За криками «Юлі – волю!» знову нічого не відбулося.
Можна було б сказати, що опозиція виступила, щоб виступити, але все ж елемент несподіванки був.
Відомо, що в середовищі опозиційних лідерів так і не змогли домовитись про подальші дії, але заявити на фінальному етапі акції все ж щось потрібно. Так, напевне, й з’явилася декларація опозиційних лідерів, у якій йдеться про те, що в першому турі президентських виборів 2015 року кожен сам за себе. Якщо не допоможе, то у другому турі всі будуть разом.
Виходить так, що перший тур виборів залишить наймилішого народу опозиційного кандидата. Можливо так і правильно, бо ж якби вони одразу домовлялися про те, хто піде в президенти, то пересварилися б ще до 18 травня цього року.
Все ж громада, яка зібралася на Софійській площі, схвалила таку новину підніманням рук.
Однак, чи був у громади інший вибір? І що було б, якби, скажімо, люди за це руки не підняли?
«Антифашисти»
Поки опозиційні рупори полум’яно виступали на Софійській площі, пристарілі «антифашисти» мліли під пекучим сонцем на Європейській. За повідомленням ЗМІ, були навіть випадки, коли пенсіонерів забирала «швидка».
Цікаво, що організатори цього свята життя, звідкись угледіли 50 тисяч людей (!), які захотіли сказати «ні!» фантомному фашизму. Дивує й те, що «фашизм» в Україні бачать не всі. Можливо, для цього потрібно мати особливий дар, супергеройський зір, або ж спеціальні окуляри.
Якщо коротко охарактеризувати цей «антифашистський мітинг», то його можна окреслити, як парад абсурду. В країні, де помпезно святкують річниці визволення України від фашистів, такі заходи виглядають зовсім не логічними. Хоч в нашій країну в багатьох речах годі й шукати логіку. Єдине питання, яке постає: так визволили Україну від фашизму чи ні? Якщо ні, то чого ж тоді святкуємо День Перемоги з танками і парадами? А коли таки визволили, то для чого збирати антифашистські мітинги?
Полишимо цей дискурс і перейдемо до роздумів про те, для чого це роблять. Зрозуміло, що людей, які мають пунктик на «совітах», банально намагаються розвести, залякати, маніпулювати їхньою свідомістю.
Навіщо? Все тому, що коли людиною керує страх, вона стає піддатливою до процесу полоскання мізків. А ще такі гучні заяви, як «фашизм в Україні» відволікає від речей, які реально загрожують життю та добробуту людей.
Однак, це цілком очевидні речі. Інша річ, про що думають ті, які буквально втоптують такими діями і без того не найбілішу репутацію України, у болото? Відповідь проста – думають про себе!
Українці ж про себе думати не навчилися. Вони готові поглинати все те, що їм пропонують, дякувати і мовчати. Ті, хто стійкий до полоскання мізків з боку влади, часто-густо байдуже спостерігає, як мізки полощуть усім іншим.
До того ж люди, які готові відстояти свою думку все чекають поки опозиція нарешті розродиться якимось планом конкретних подальших дій, а не феєричних опусів із високих трибун.
Ще одна категорія людей вважає, що стоїть вище всього цього ідейного коловороту і ставиться до таких акцій, як до ще однієї можливості заробити.
Та не будемо про сумне. У всьому цьому є й позитив. Партія влади, можливо сама того не розуміючи, нарешті визначилась із тим куди вона хоче. Між Європою та Росією вона таки обрала Європу.
Та виявляється, пройти у Європу заважає фашизм. Тому й головним гаслом сьогоднішнього дійства на Європейській площі було «В Європу – без фашистів!»
Отож, і опозиція, і влада провела показову демонстрацію сили. Хтось провів цю демонстрацію театрально, а хтось брутально.
Подивившись на обличчя «ідейних антифашистів» в адідасах, які в центрі Києва били журналістів та людей із жовто-блакитною символікою (нагадаю, що, як повідомляє громадянам Конституція, жовто-блакитким є державний прапор України) якось не виходить витиснути із себе оце «В Європу – без фашизму!»
На думку спадає лише: В Європу – без … совісті, .. без розуму, … без мозку чи … без закону.
Тепер цікаво, а що ж скаже Європа?
Ну і в продовження теми ще цікаве відео:
Відео з youtube користувача Dmytro Larin.
Можна припустити, що задум "антифашистів" вдався, адже побиттям журналістів вони відвернули увагу він акції опозиції і від того, що на цій акції заявили.
