Дзюдоїст Путін – цар Росії – велетенського колоса на нафтових ногах, що падаюючи з ніг, на смерть забиває сусідів. А проти нього борець «європейського вільного стилю» Порошенко, який ніяк не може визначитися, чи він Президент України чи він бізнесмен у Росії. 28 січня цього року вони зійшлися у черговому поєдинку на світовій геополітичній шахівниці .
Поєдинок Порошенко – Путін – це як битва біблейського Давида, сина Ізраїлевого, із велетенським Голіафом, варварським воїном. Це битва грубої і нахабної сили із фізично слабким, але повним віри та інтелекту суперником.
Долею визначено місце чергового протистояння – Київ, Верховна Рада України, голосування за подальшу імплементації домовленостей під назвою «Мінськ-2», за якими Українська держава мала б легалізувати бойовиків у вигляді влади, фінансувати їх, дати їм право мати народну міліцію (з танками та артилерією), призначати прокурорів та суддів, а Росія ніби мала б віддати нам контроль за нашим державним кордоном.
Путін, який на відміну від українського Президента, має стратегію та дбає (у своєму хворому розумінні) про інтереси російської держави, «умовний» Захід у Сирії таки переграв. Поки всі думали, що він кинувся спасати диктатора Башара Асада, російські війська бомбили цивільні міста в Сирії та Іраку, прогнозовано викликавши цим хвилю міграції до Західного світу, від якої Євросоюз почав політично тріщати по «прогнивших швах» – у Італії, Греції, Угорщині, Франції та Німеччині . Ситому Західному світу не до України, коли біженці чи терористи влаштовують теракти та масові зґвалтування у Парижі чи Кьольні.
Путін показав їм, на що він здатний, і що він ні перед чим не зупиниться. Захід переляканий, він хоче якомога швидкого закінчення української кризи та конфлікту із Росією. А Президент США Обама, істинний лауреат Нобелівської премії миру, – слабка фігура, щоб протистояти Голіафу-Путіну, стратегію якого вони знову недооцінили.
Мінськ-2 нам був вигідний, але лише на день підписання цієї домовленості – через загрозу швидкої та повномасштабної війни із Росією, до якої ні ми, ні наші союзники не були готові. Час змінився, і, Богу дякуючи, у Путіна не один фронт бойових дій, а вже як мінімум три. Володимир Путін хоче на вигідних умовах закрити «східноукраїнське питання», запхавши отруту в український державний організм у вигляді Лугандону. Мовляв, почекаю, поки ви самі себе знищите, а сам в Сирії доведе питання до переможного кінця.
Повна реалізація Мінську-2 – це і є план Путіна для України, який приведе до поступового розпаду унітарної держави на території, які ворогують між собою, в умовах обмеженого фінансового ресурсу та втручання третіх країн.
За результатами останніх всеукраїнських опитувань, 80% українців проти такого розвитку подій. І я також проти повної реалізації Мінську-2. І всім нам треба все зробити, щоб цей процес зірвати або відтермінувати. Наш Президент під тиском Путіна та Заходу,на жаль, здатний поступитися національними інтересами .
Отож, 28 січня може стати датою поділу української політичної еліти на зрадників України та справжніх борців за її інтереси, на тих, хто розуміє суть подій, і тих, хто удає, що розуміє, це буде водорозділ між старою та новою державою. Ця дата може стати найганебнішою сторінкою в новітній історії нашої держави.
Принциповим є одне - еліті на чолі із Петром Порошенком не уникнути цього складного вибору. Вибору на користь майбутнього та свого місця в її історії, вибору на користь держави та слави чи Липецької фабрики та особистого бізнесу.
У Біблейській притчі Давид, син Ізраїлів, одним каменем, випущеним із пращі, вбив варварського тяжкоозброєного велетня Голіафа. Давид вірив у Бога та свій народ і спас його.
Порошенко, стань Давидом і будеш українським царем та героєм!
