Політичне життя у країні вирує: партійні списки, з’їзди, конференції, депутати у мажоритарних округах. Чи не кожна партія не тільки найкраще вболіває за життя пересічного українця, але й перебуває в опозиції. До влади, до іншої партії, до сусідів, які голосуватимуть не за них, а за іншу опозицію.
У контексті політичних подій та виборів вчора відбулась і позачергова сесія Львівської обласної ради, на якій популістських заяв було більше, ніж достатньо. Зрозумійте мене правильно: нічого проти проведення такої сесії не маю, хоча те, що Литвин підпише законопроект, як на мене, було цілком очікувано.
Але ж говорити по надцять разів як ми любимо українську мову, говорити ті самі тези, тільки синонімами, також не зовсім доцільно. Так й користі від цього не так багато. Зрозуміло, що ми усі за українську мову, її розвиток та популяризацію. Погоджують на 100% із Іриною Фаріон у тому, що цей так званий закон ще більше згуртував у бажанні популяризації української мови.
Але ж навіщо вислуховувати синоніми із трибуни обласної сесії від левової частки депутатів облради і кандидатів у депутати ВРУ по мажоритарних округах Львівщини. Скажете, як навіщо? Це ж зрозуміло! Погоджуюсь, але от сиділи ми вчора, журналісти, на сесії, і виникла така от думка: усі виступаючі один в один, крім зізнань у любові до всього українського, висловлювали також думку, що Литвин та провладна більшість Януковича дискредитувала парламентаризм в Україні як такий. Як інститут творення законодавчого поля країни.
Тоді чому, ви, шановні кандидати та опозиційні сили, так рветесь в дискредитований орган країни? Чому жодна із опозицій на з’їзді не сказала: в Україні немає Верховної Ради, яка б творила закони, тому ми туди й не балотуємось. Не йдемо у парламент. Вимагаємо його ліквідації і створення альтернативного органу, Асамблеї чи народних зборів. Не оголосила збір підписів із вимогою внесення змін у Конституцію щодо ліквідації Ради як такої. Механізми можуть продумати грамотні юристи.
З точки зору політичних технологій саме така «опозиція» могла б й взяти левову частку голосів українців, які розчарувались у Верховній Раді України. Але, на жаль, живемо реаліями, і боротьба за місця у дискредитованому органі активно триває, а соціологія уже показує, що майбутня Рада, незалежно від складу, матиме надзвичайно низький рівень довіри населення. І тут навіть не треба дивитись на якість списків.
