Шеф-редактор «Лівого берега» Соня Кошкіна написала книгу про Майдан. Здавалося, що тут такого?
Обурення як колег-журналістів, так і простих користувачів соціальних мереж викликав не зміст книги, а її презентація. Фото авторки книги з Поповим, Лавриновичем, Вілкулом, Новинським – людьми з команди Януковича, які були присутні на першій презентації 17 лютого облетіли інтернет і викликали дискусію. Незабаром ця дискусія перенесеться до Львова: 6 березня Соня Кошкіна презентуватиме книгу «Майдан. Нерозказана історія» в Школі журналістики УКУ.
«Танці на кістках», «плювок і насмішка» - епітети, якими охарактеризували критики першу київську презентацію книги. Претензії здебільшого висловлювалися не до змісту видання про події на Майдані, а саме до того, що на презентації були присутні люди, яких пов’язують з режимом Януковича.
Школа журналістики запросила авторку презентувати книгу ще восени, щойно дізнавшись про те, що над нею йде робота. Зустріч з студентами-журналістами - можливість задати всі незручні і складні питання особисто. Була запланована ще одна презентація у Львові, але її скасували.
Зрозуміло, що інформація про ці дві львівські презентації не могли не викликати обурення у багатьох людей. Ми часом забуваємо, що живемо в часи, коли поділ на чорне і біле дуже загострений, спроби балансування називаються зрадою, а пошуки компромісів – безпринципністю. Дуже важко абстрагуватися від емоцій, щоб реально оцінити ситуацію, але я спробую.
Книга сама по собі не є чимось крамольним – Соня Кошкіна, як журналістка, зібрала і обробила інформацію з обох боків. Чи це важливо, перш за все в історичному контексті? Безперечно, варто сприймати книгу як хрестоматію, в якій може бути викладена і точка зору тих, хто нам не вельми подобається і чиї вчинки нам здаються злочинними. Сама журналістка неодноразово казала, що їй цікаві ті, хто приймає рішення – з обох боків. Тому у книзі – свідчення і тих, і інших. Чи важливо це з перспективи історії? Питання майже риторичне. Чи наявність другої сторони відрізняє це видання від інших книг про Майдан? Очевидно, що так. Чи це видання є корисним для істориків, журналістів, тих, хто намагається глибше зрозуміти ситуацію? Не маю сумнівів і як історик за освітою, і як людина, що займається останнім часом журналістикою.
Диявол ховається в деталях. Одна з перших зауваг полягає в тому, що виникає припущення: якщо регіонали не боялися прийти на презентацію, отже, про них в книзі не написано нічого такого, чого вони можуть боятися. Крім того, поява на сторінках книги їхніх версій розвитку подій може створити так звані фрейми – моделі сприйняття подій, що були на Майдані. Зрештою, не можна відмітати і припущення, що, можливо, цю книгу могли використати для зливання певної інформації. Втім, людину не дарма Бог обдарував критичним мисленням і можливістю аналізувати, співставляти факти, робити логічні висновки.
Такі зауваження є цілком логічними, але мусимо для себе дати відповідь на питання – чи журналістка Соня Кошкіна мала висувати звинувачення? Очевидно, що це справа МВС, прокуратури тощо. Логічно, що люди, інтерв’ю з якими вміщені в книзі, сказали тільки те, що хотіли сказати. А чи не завдання владних структур довести до логічного завершення розслідування справу розстрілу людей 18-20 лютого? Чи це шеф-редактор «Левого берега», наприклад, загубила кулю, яка прострелила львів’янина Ігоря Заставного 20 лютого на Майдані?
Можливо, інша проблема полягає у вживанні Сонею висловлювання «герої» книги? Навряд тут йдеться про героїзацію людей, що грали на боці Януковича. Скоріше за все, це слово - свідоме чи несвідоме означення того, що для журналістки події Майдану вже історія. Як і для багатьох інших авторів, що писали, пишуть і писатимуть на цю тему.
Одна з найбільших проблем – запрошення Лавриновича, Новинського, Вілкула, Попова на презентацію. Сама Соня пояснила це тим, що спілкується з регіоналами, вони – джерело її інформації. Власне, цей факт дуже чітко поділив людей, що цікавляться темою. Одна справа – джерело інформації,інша – дружні обійми, усмішки, запрошення на презентацію тощо. Чи варто це було робити? Чи марнославство може брати верх над етичністю? Зустріч в Школі журналістики в тому числі і для того, щоб без агресії і звинувачень пошукати відповіді на ці питання.
В численних обговореннях зустріла думку, що в деякій мірі примирила мене з реальністю. Соня – лакмусовий папірець того, що в нашій країні, на жаль, влада і опозиція і досі разом. Подивіться на фото, почитайте враження тих, хто був на презентації. Журналісти, нинішня влада, бомонд – чи багато ви бачили претензій до Кошкіної від тих, хто прийшов її вітати з виходом книги?
Чи читатиму я «Нерозказану історію»? Так. Але сприйматиму не як читання, що приносить задоволення, а як пігулку. Гірку, втім потрібну, щоб пам’ятати.
