Безперечно, система освіти потребує реформ. Але потрібно їх проводити планово, із залученням науковців, експертів. А не так, як оце тепер запланував Уряд, через знищення окремих її елементів.
За останній місяць до мене неодноразово звертаються працівники ВНЗ І-ІІ рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладів. Вони попереджають і просять допомоги - внесені Урядом законопроекти мають на меті залишити освіту без відповідного державного захисту та підтримки.
Дивною є позиція Кабміну, коли очевидні «провали», видають за перемоги. Так, під час звіту гуманітарного блоку Уряду міністр освіти та науки пан Квіт окреслив внесення на розгляд ВР законопроекту «Про професійну освіту», як одне із досягнень його відомства.
Хоча для мене абсолютно не зрозумілим є те, яким чином, виконуючи умови Коаліційної угоди, профільне міністерство дозволяє собі вносити законопроекти, які суперечать Конституції України та викликають обурення професійної спільноти. Скорочення кількості вищих навчальних закладів, бюджетних місць. При цьому Міносвіти стверджує, що за всіма викладачами і студентами будуть збережені їхні місця.
Подібні реформи перетворюються на скорочення, руйнацію та пошук «зайвих».
Непосильний тягар для громад
Також особливе занепокоєння викликано у зв’язку із урядовим проекту Держбюджету на 2016 рік та змінами до Бюджетного кодексу. Нова система фінансування закладів освіти І-ІІ рівня акредитації та професійно-технічних закладів ставить під загрозу існування цілої ланки освітньої мережі.
Так, Кабмін пропонує вже до 1 січня 2016 року передати видатки на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (коледжах) та професійно-технічних закладах на фінансування з місцевих бюджетів.
І якщо для коледжів передбачається застосування субвенції, тобто 50% за рахунок субвенції з Державного бюджету, 50% за рахунок коштів місцевого бюджету, то утримання училищ повністю ляже на плечі громад.
Мені не зрозуміло також, чому громади мають забезпечувати життєдіяльність відокремлених підрозділів (коледжів) державних вишів: національних університетів, академій, інститутів, у яких вчаться діти з різних регіонів? І не варто тут у приклад ставити США чи країни ЄС, де інвестори і гроші «ходять за дитиною», подивімося на українські реалії!
Яка територіальна громада може дозволити собі фінансування училища чи ліцею? Враховуючи, що під час процесу децентралізації на її утримання і так перейшли лікарні, школи, дороги.
Разом із видатками передбачається передати у комунальну власність і майно таких навчальних закладів.
Передача управлінських повноважень на місця – безперечний плюс. Але ці повноваження мають підкріплюватись реальним фінансовим забезпеченням. І тут варто пригадати прийняття Держбюджету у минулому році, коли Кабмін масово скоротив видатки на харчування учнів, довіз до шкіл, підручники. Тому необхідно чітко враховувати таку тенденцію.
Потрібно також розуміти, що передача у власність громади майна – це не наділення реальними повноваженнями, а скоріше прояв безвідповідальної політики Уряду. Адже враховуючи економічну ситуацію в країні, простіше буде пустити з молотка «дароване» державою майно, ніж утримувати його.
Тобто, Уряд намагається зробити освіту тягарем, коли ліпше подумати про те, як позбутись, аніж як розвинути.
Кабмін сам собі на умі
Чому внесені Кабміном проекти викликають такий супротив? Тому що вони не враховують реалій життя, ані у столичних коледжах, ані тим паче у сільських ПТУ. Адже перед їх розробкою не було проведено системне дослідження потреб цільових груп, саме тих, для кого нові закони і мають працювати!
Якщо зараз в Україні не буде створено сприятливого освітнього середовища, половина молоді взагалі не матиме змоги здобути хоча б мінімальний рівень професійних знань, а інша – виїде на навчання до сусідньої Польщі, Словаччини та ін. А «інтелектуальна пустеля» в Україні лишиться на нашій з вами совісті.
Сподіваюся, що свідомі громадяни разом із порядними нардепами не дадуть згубити долю зростаючого покоління українців! Це у наших силах!
