Такий переконливий висновок зробив завідувач кафедри української літератури імені М. Возняка, професор Львівського національного університету імені Івана Франка Тарас Салига під час виступу на пленарному засіданні Міжнародної наукової конференції «Апостол правди і науки» (до200-річчя від дня народження Тараса Шевченка). Повідомив прес-центр ЛНУ ім. І. Франка.
«Не тільки нинішня дійсність, але майже вся українська історія – це «via dolorossa» – шлях скорботи, дорога гірких і солодких мук, зневір і надій, відступництва від себе,зрад і покаянь та зрад без покаянь. Це «хресна путь» українського народу, обіч якої «На горі високій / Домовина України...», а від землі до неба світла луна Шевченкового золотого голосу, що звучить життєствердним і переможним імперативом:
Церков-домовина
Розвалиться...і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі...
Повстанці нинішнього майдану та нескоримі духом українці, знаючи, що «народ, який втратив пам’ять, – втратить існування», успішно складуть історичний іспит на консеквентність національної гідності та ренесансу української держави.Шевченко сьогодні лікує «рак ментальності», ураженої путінським вірусом. Він переміг Петра і Катерину – переможе і Путіна!
Не боїмось, що проти нього у паралелях, які ніколи не перетнуться, тобто із новими глибокими та правдивими інтерпретаторами Тарасового слова, щоразу з’являються так звані«модерні» фарисеї та шевченкофоби. На прю із Шевченком встають всілякі: не називаю імен фантасмагоричних міфологістів та кровожадного вурдалакта з Одеси.А якийсь «альоша» Каверін із психікою al’a Жириновського, кілька років тому в газеті «Киевский телеграф» надрукував пасквіль із божевільною люттю проти Шевченка та українства під назвою «Копитця ангела». «За такі речі, – казав тоді екс-президент Леонід Кучма, – треба пику бити» . Але українці і цього разу виявились гордими та мудрими – тільки сплюнули «через ліве плече» в бік нікчемної і паскудної пики та не рухали її. Іншої думки був Джордж Грабович,висловившись, що «Каверін знімає позолоту з Шевченка», а він (себто сам Грабович) «намагається бути об’єктивним дослідником його життя і творчості, а тому «із Шевченка не треба робити ікони» .
Грабовичу ніколи не вдасться зняти з іконостасної стіни української оселі, де поміж образами Богоматері і розп’яття Христового висить і висітиме Шевченків образ.Це духовна потреба молитися до свого рятівника. Це той шляхетний консерватизм,перед яким капітулює «у куценьких штанцях» так званий постмодерн».
