Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика  |  Cуспільство

Гадаю, що це станеться до 2015 року, - Михальчишин про революцію

Про події 9 травня у Львові, майбутню революцію, парламентські вибори та стосунки влади та ВО «Свобода» в інтерв’ю Гал-інфо розповів заступник голови фракції ВО «Свобода» у Львівській міській раді, радник Олега Тягнибока з питань ідеології Юрій Михальчишин.

Відгомін 9 травня у Львові. Ваше бачення цього крізь призму часу. Де помилилися, де вчинили правильно?

Події 9 травня у Львові стали головною політичною віхою сезону 2011 року, коли після тривалого політичного затишшя Львів опинився на передовій боротьби за українські інтереси. Традиційна радикальна риторика, яка притаманна для мітингів галицьких націонал-патріотів, протягом десяти років залишаючись безплідною, призвичаїла центральну владу в Києві до того, що можна без проблем здійснювати різки антиукраїнські кроки, не переймаючись реакцією суспільства.

Події ж 9 травня нарешті довели, що нове покоління молодих українців не потребує особливих стимулів, окрім свого власного бажання, захищати свою ідентичність, свої переконання, свої погляди, врешті, свою історичну спадщину таким чином, як вона вважає за потрібне. Вперше за багато років у Львові було продемонстровано дієвий ідеологічний спротив антиукраїнській політиці центральної влади. У тому випадку йшлося про реабілітацію сталінізму під червоними прапорами.

Думаю, що та подія ще довго буде переосмислюватися і справжнє її значення ми зможемо оцінити лише через кілька років в контексті інших подій, які вона каталізувала. Маю на увазі нове покоління, яке вступить в активну фазу свого політичного самоусвідомлення завдяки подіям 9 травня. Власне, воно й призведе до серйозних зрушень в політичній системі.

Річ у тім, що події 9 травня розділили громадську думку Галичини в контексті схвалення чи несхвалення дій активної української молоді. Ті, хто підтримав дії тих, хто захищав честь свого міста, – це і є та активна частина суспільства, яка спричиниться до серйозних суспільних змін в Україні в цілому.

Чим закінчилася історія протистоянням «Свободи» із міліцією після подій 9 травня?

Закінчилося десятками допитів, отримано постанови про відмови в порушенні кримінальних справ за відсутності складу злочину, однак депутати Самбірської районної ради отримали мінімальні строки після 60 днів перебування в СІЗО. Також отримав строк депутат Пустомитівської районної ради Степан Підкуймуха. Десятки свободівців були допитані, деякі притягнуті до адміністративної відповідальності, кілька осіб відбули арешти, дехто отримав грошовий штраф. Насправді ж в контексті маховика політичних репресій у цілій Україні ніхто з власною політичною позицією не може бути застрахований від того, щоб не постраждати від репресивного апарату.

Неодноразово зазначалося, що на підприємців «Свободи» чинять тиск. На Вас чинять тиск як на свободівця, але не підприємця?

Справді, я не маю свого бізнесу, а займаюся науковою діяльністю. Науковцям ніколи не було легко публікувати свої справді контраверсійні наукові статті, однак зараз перешкоди в науковій діяльності ще не є настільки явні та чітко артикульовані. Звичайно ж, за діяльністю пильно стежать. У світлі останніх подій можна в будь-який момент очікувати продовження наступної фази репресій. На жаль, це реальність сьогоднішнього дня.

Чи будете балотуватись до Верховної Ради?

Питання абсолютно передчасне, адже ще не прийнятий закон про вибори, тому ми не можемо визначитися із конкретними параметрами своєї участі у виборчому процесі.

Окрім того, останні події чітко свідчать про те, що вибори в 2012 році можуть взагалі не відбутися. На жаль, продовжується процес побудови авторитарного режиму, згортання інститутів демократі. Цілком можливо, що вибори можуть бути відкладені на зручний для влади час, оскільки катастрофічне падіння рейтингів правлячої партії не вселяє оптимізму в перспективи формування щонайменше простої парламентської більшості, вже не кажучи про конституційну.

Я б зараз застеріг оптимістів, які бачать себе завтра в парламентських кріслах… Попереду ще дуже довга і тривала боротьба. Сьогодні саме позапарламентська опозиція демонструє більшу послідовність та більшу дієвість, аніж опозиція парламентська. Згадаймо історію з червоними прапорами, коли під тиском вуличних акцій суспільство послало чіткій сигнал правлячій владі, яка була змушена через Конституційний суд делегітимізувати своє власне рішення і багато інших проявів громадянської активності, зокрема підприємницький майдан, акції чорнобильців та афганців.

Якщо піднімуть прохідний бар’єр, що в такому випадку робитиме «Свобода»? Як тоді йти на вибори?

На цей час ті дані соціологічних досліджень, якими ми володіємо, дають підстави говорити, що підняття бар’єру для «Свободи» не є серйозною проблемою. Значно вагомішим чинником, який може поставити під загрозу наш результат, є недосконале виборче законодавство, яке залишає формування комісій в руках виключно парламентських партій. Це дозволяє суттєво впливати на результати голосування, і ми розуміємо, що сам по собі бар’єр не є настільки дієвим, як можливості довільного коригування за допомогою використання адміністративного ресурсу – контрольованих владною партією виборчих комісій.

Ви політолог, який на вашу фахову думку ідеальний для України закон про вибори?

Нині можна говорити про кілька варіантів виборчої системи, проте найбільш оптимальною на мою думку є пропорційна виборча система з відкритими регіональними списками, на зразок тієї, що реалізована в сусідній Польщі. Система, яка б адекватно сприяла представленню інтересів громадян України у законодавчому органі. При цьому вона не є настільки проблематичною з погляду формальних процедур, як з погляду дієвого адміністративного контролю влади над будь-якими виборними інституціями в процесі їх формування. Власне, найбільшою загрозою демократії є недосконала виборча система, яка сприяє налаштованості будь-якої влади на можливість коригувати волевиявлення громадян.

Марш УПА 14 жовтня в Києві виправдав очікування «Свободи»?

Абсолютно. Передусім, велика кількість учасників - це наочне зростання чисельності нашої партійної організації, в тому числі в центрі та на півночі України. Це дозволяє з оптимізмом дивитися в майбутнє. Якщо ми говоримо про те, що Чернігівської обласної організації «Свободи» ще кілька років тому взагалі не існувало, то сьогодні вони вже делегують на Марш 200 партійців, а це вже певний рівень.

Такими результатами не можуть похвалитися навіть деякі парламентські партії. Зокрема, не знаю, чи опозиційна «Батьківщина» зможе делегувати з Чернігівської області таку кількість своїх прихильників. Але багато партійних організацій із Західної України не з могли бути представлені через перешкоджання правоохоронців, які змусили перевізників відмовитись від транспортування свободівців до Києва. Однак незважаючи ні на що, кожна західноукраїнська область делегувала по кілька сотень членів партії на Марш у Києві.

Також тішить тенденція, що кожного року зростає число молоді, яка приходить на наші акції, зокрема в Києві. Це свідчить, що молоде покоління українців вступає у активну фазу політичного життя, і це люди нового способу мислення, які демонструють свої позицію, відхід від старих стереотипів і відхід від пасивного споглядання. Ці люди демонструють активну волю до участі в політичному житті, а це дає надію на майбутнє.

Окрім того, сама організація Маршу покращується з року в рік, можна говорити про те, що колона свободівців з кожним роком виглядає все більше організованою. Традиційне для киян видовище, які вони масово підтримують схвальними вигуками, сигналами автомобільних гудків, деякі навіть приєднуються по ходу колони, вперше побачивши подібну акцію. Це особлива атмосфера, тому така акція суттєво відрізняється від проведених акцій парламенських партій, які оперують таким поняттям, як «масовка». Наша партія за акції не платить, в них беруть участь партійці та симпатики, люди які справді поділяють думку партії, тому наші акції суттєво відрізняються від тих, куди людей зганяють примусово чи за погодинну оплату.

Ви провели Марш і влада не надто вам у цьому перешкоджала.

Не зовсім. Наша заявка пройти Хрещатиком залишилася не задоволеною. Вкотре з часів правління Ющенка, який багато говорив про визнання УПА, але нічого для цього не зробив, українці не змогли відсвяткувати Покрову на центральній вулиці нашої Столиці. Це факт, який наштовхує на певні висновки щодо природи правлячих партій, незважаючи на те, який колір партійного прапору є на цей час.

Однак пасивне споглядання влади за вашими акціями схиляє до думки, що влада змирилася з існуванням «Свободи»

Я з цим не погоджуюсь. Тиск зростає з кожною акцією. Зокрема, на наші можливості доставити наших прихильників до Києва. Це щоразу стає все важче, оскільки цього разу не лише блокувався виїзд автобусів, але й раптово зникли квитки в залізничних касах – за два тижні до 14 жовтня. Зрозуміло, з якою метою це робилося.

Я б переформулював би це питання і дав би відповідь на нього таким чином – влада вже не може ігнорувати наявність «Свободи». Влада змушена брати в розрахунок наші потенційні можливості. Вона оцінює нас не за нашим впливом на сьогодні, а за потенціалом, який переросте в масовий народний опозиційний рух, а це влади буде чимось невідомим і незвичним. Оскільки на відміну від парламентських партій і системної опозиції ми не збираємося ні про що торгуватися. Отож, з цієї точки зору перед владою великий знак запитання - яким чином будувати комунікацію з нашою політичною силою? Тому що на цей час такої комунікації нема і не може бути за жодних обставин. Відповідно, спостерігається певна невизначеність і розгубленість в оцінках тих сил, які формують думку Президента і правлячої верхівки в плані того, чим же є «Свобода» і чим вона може стати завтра.

Інтелігенція розкритикувала ваш виступ в Києві 14 жовтня

Це дуже адекватна позиція, і вона, безперечно, свідчить про високий рівень полемічної культури, однак попередньо озвучені інтелігенцією тези мають явно маніпулятивний та дезінформаційний характер, коли «Свободу» звинувачували у тому, що вона є начебто антисемітською політичною силою. Вони, ці тези, потребують іншого формату реагування, аніж позірне і демонстративне всепрощення. Треба говорити про серйозну відповідальність інтелігенції, яка дає такі оцінки конкретній політичній силі. Отож, не треба ображатися чи не ображатися, а треба мати мужність визнати факт не зовсім коректного упередженого судження. У своєму виступі я відштовхувався від неадекватних заяв все тих же інтелектуалів стосовно української історії.

Чи потребує «Свобода» кадрової чистки в зв’язку із скандалом з Колодієм?

Поза всяким сумнівом внутрішня люстрація є наріжним каменем здорового функціонування політичної сили антисистемного типу. І перш ніж ми перейдемо до реалізації наших програмових засад в царині люстрації в політичній системі, то, звичайно ж, повинні пройти цей процес в середині партії.

Стосовно ж конкретних персоналій, то я б не поспішав робити якісь висновки, адже ще є надто мало інформації і триватимуть судові процеси, які ініціювали фігуранти цих звинувачень. Поки не буде встановлено остаточної істини, то давати якісь оцінки і чітко та безапеляційно формувати партійну позицію, є передчасно.

У своїх виступах ви часто згадуєте революцію. Коли вона розпочнеться?

Поза всяким сумнівом країна вже живе у передреволюційному стані, який повинен переродитися врешті-решт у передреволюційну ситуацію. Момент її переростання у революцію залежить від багатьох факторів - це психологічний стан суспільства в цілому, це конкретні соціально-економічні передумови, які вже роблять безповоротним падіння нинішнього режиму як неефективного і відверто антинародного. Це й зовнішньополітичні та геополітичні обставини, які визначатимуть можливість зовнішнього порятунку для чинної влади, яка, без сумніву, шукатиме союзників закордоном, щоб підтримати своє існування. Від цього всього залежатиме час переходу від передреволюційної ситуації в революційну. Гадаю, що це станеться до 2015 року, оскільки іншого виходу із системної політичної та економічної на сьогоднішній день просто не існує.

Справа Тимошенко може бути каталізатором революції?

Очевидно, що справа Тимошенко продемонструвала двояку реакцію українського суспільства. З одного боку, відчутно зросла частка тих, хто співчуває Юлії Тимошенко і вважає судовий процес над нею несправедливим, а з іншого – відчувається зростання частки тих громадян, які готові взяти участь у масових протестах та підтримати активні дії, аби продемонструвати владі своє обурення, невдоволення та протесту. Маємо справу з роздвоєнням свідомості українського суспільства, яке формуює досить чітку визначену громадську позицію, але не готове здійснювати конкретних кроків до захисту, адже це не є настільки пріоритетним поряд із проблемами екзистенціального виживання.

На цей час справа Тимошенко не домінує в протестних настроях, адже значно актуальнішими є проблеми високих комунальних тарифів, заборгованих зарплат, проблема безробіття, посилення податкового тиску на підприємців, проблема оптимізації бюджетної сфери, яка призведе до масових скорочень в системі охорони здоров’я, освіти. Це ті речі, які є значно більш вибухонебезпечними для чинної влади, ніж справа Тимошенко.

Розпочалася акція «Україна проти Януковича». Яке її майбутнє?

З одного боку, слід вітати будь-які спроби організації колективної дії з боку опозиції, тобто будь-які усвідомлені, солідарні та організовані дії на масову мобілізацію і на формування громадської думки в правильному націозахисному напрямку. І такі дії по можливості слід підтримувати. Але особисто я сумніваюся, що «Фронт змін» як ініціатор акції володіє такою організаційною структурою, яка здатна взяти на свої плечі цю місію і сформувати масовий рух, хоча б по силі співмірний акції «Україна без Кучми!». Можливо, це перший симптом формування в частині так званої просистемної опозиції бажання до активних дій, але за цим бажанням ще не простежується організаційний потенціал, чітке розуміння програми дій і власне бачення, як перейти від радикальної риторики до не менш радикальних дій, а це, як показує практика, надзвичайно важко.

Останній скандал пов'язаний із перейменуванням вулиці іменем батальйону «Нахтігаль». Депутати так і не наважилися довести цю справу до завершення. Як Ви оцінюєте це?

Маємо констатувати результат успішного використання адміністративного ресурсу – тиску виконавчих органів влади на селищну раду, яка зрозуміла, що насправді є дуже негативна реакція у вищих ешелонах влади. Ця реакція і змусила селищного голову та депутатів суттєво скоригувати свою позицію. Страх взяв гору над відчуттям патріотизму та власної гідності, і врешті національної належності. Тому це ще одна ситуація, коли своєрідне галицьке фарисейство та пристосуванство взяло гору над здоровим глуздом, політичною адекватністю та правом на відстоювання власної думки.

На превеликий жаль, можна констатувати поразку місцевого самоврядування у протистоянні із виконавчою владою і можна стверджувати, що маємо справу з важким діагнозом – це є захворювання, яке називається відсутність політичного стержня, і воно дуже важко лікується. Навіть 20 років незалежності не змогли вилікувати від звички повзати, а не ходити прямо з гордо піднятою головою.

Далі буде. 

Розмову вела Анна Новик.

Фото - Гал-інфо

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ