9 січня 1924 року – народився Сергій Параджанов, кінорежисер, сценарист. Вірменин, який народився у Тбілісі, сидів у російській в’язниці за український націоналізм.
За інформацією УІНП, Сергій Параджанов рік провчився у Тбіліському інституті інженерів залізничного транспорту. Потім вступив одночасно на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та в хореографічне училище при оперному театрі. Після Другої світової війни вступив на режисерський факультет ВДІКу у Москві. По розподілу його направили на роботу до Києва. Тут Параджанов зняв ряд документальних і науково-популярних фільмів.
1964 року він презентував картину ʺТіні забутих предківʺ, яку зняв за мотивами твору Михайла Коцюбинського. Цей фільм приніс Параджанову міжнародне визнання. Зокрема, 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 – гран-прі).
Під час прем’єри фільму, яка відбулася 4 вересня 1964 року у київському кінотеатрі ʺУкраїнаʺ сталася акція протесту. Творча інтелігенція публічно засудила політичні репресії, які відбувалися в Україні.
У червні 1966 року з’явилася Постанова ЦК КПУ ʺПро серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. Довженкаʺ. Зокрема, критика стосувалася стрічок ʺКриниця для спраглихʺ (автор сценарію Іван Драч, режисер Юрій Іллєнко), ʺЗвірте свої годинникиʺ (Ліна Костенко, Юрій Ілляшенко), сценарій фільму ʺКиївські фрескиʺ (Сергій Параджанов).
1973 року радянська влада звинуватила Сергія Параджанова в ʺукраїнському націоналізмі та гомосексуалізміʺ та засудила на 5 років таборів суворого режиму.
ʺДивна річ: знівечивши життя й кар’єру Параджанова-режисера, тюрма виплекала Параджанова-художника, – пишуть Дарина Венглінська та Марія Скоблікова. – Не маючи змоги довгий час проявляти себе у кінематографі, він зосередився на створенні колажів, що сприймалися його уявою як застиглі кадри кінострічки. За роки тюремного ув’язнення він зробив близько 800 робітʺ. Крім колажів він створив цілу колекцію ляльок, шикарно оздоблених дамських капелюшків.
1988 року відбулася його перша персональна виставка у Музеї народного вірменського мистецтва.
