13 січня у народі зветься Багатий вечір. Саме цього вечора в багатьох регіонах України дівчата готували вареники та виходили з ними кликати долю.
“То робили, робили. Варили пироги, кликали долю. А тепер, де там молоді шо знают” (с. Монастирок Бродівського р-ну) “Прийдем з церкви і долю кличем. Кличемо: “Доля, гу-гу, ходи пироги їсти” (смт Лопатин Радехівського р-ну). “То, то Меланка називаєсі, то Меланка. Пироги з волоссям варять, і наставлять на стовпчики. О, хлопець приходив вареника того їсти. Ну, хто з капустою, пиріг йму попаде, а декотрий з волоссям попаде. А сміху – сміються...” (смт Лопатин).
Хлопці або ж сусіди, знаючи, що дівчина буде проводити цей обряд, спеціально “перебиралися” на долю, щоб налякати цю дівчину. “На Багатий вечір варили вареники. Виносили надвір, і ті вареники оставили на стовпці. “Йди, долю, ходи пироги їсти!” – кликали долю так, і доля ходила пироги їсти. Попирибираються нераз якісь сусіди чи ше хтось, в якісь кожухи – доля йде” (с. Бордуляки Бродівського р-ну).
Увечері 13 січня у багатьох місцевостях України ходили ряджені. Найпоширенішими типами українських новорічних обрядів із масками були “Коза” та “Маланка”, хоча в окремих районах Карпат центральним персонажем цих обходів могли виступати й інші персонажі (ведмідь та ін.). «Но та справляли Меланки, якогось вогню наклали, скакали, Бог зна шо виробляли хлопці. (с. Деревляни Кам’янка-Бузького р-ну). «Меланку водили, перебиралисі хлопці на Меланку. В бабину спідницю, чипали йму волося з лену, з прядива та й так ходили” (с. Тадані Кам’янка-Бузького р-ну). Були випадки, коли на “Маланку” переодівались жінки: «Деколи водять, як хто хоче йти. А так, то переважно нє. [...] То старші переодівалися жінки. Ну та звичайну довгу сукенку, сюди кожушок. І так само тоійво з гармошком йшли п’ятеро-шестеро. Колядували, сміялися”. (с. Берлин Бродівського р-ну).
Ще наприкінці ХІХ ст. польський етнограф Броніслав Сокальський зафіксував, що у с. Лісках тодішнього Сокальського повіту в останній день року ходив гурт з шести хлопців з козою. Хлопці перевдівалися на козу, пастуха, єврея (“жида”), жовніра, дівчину з кадилом та коминяра.
В південних районах Волинської обл. та в окремих місцевостях Радехівського та Сокальського р-нів Львівщини побутував архаїчний звичай когутання. В останній день старого року малі діти ходили попід вікна “когутати” спеціальні пісеньки, за що отримували по пирогу з пшоном або ж з картоплею. Фольклорні тексти «кугутання» тематично акумулювали основні мотиви віншувань і “посівалок”. Тому у них, як правило, домінують побажання хорошого врожаю і достатку.
Проект Локальна Історія.
