білоруська пропаганда просуває образ "Збройних сил Білорусі", які готові воювати ледь не з усім східним флангом НАТО
Фото: Depositphotos
Загроза "прямого вступу" Збройних сил Білорусі у війну на боці росіян нависає над північчю України з 24 лютого 2022 року.
Це, як і можливість повторної наземної атаки на Київ, - один зі сценаріїв, який змушена постійно враховувати українська армія, йдеться у статті Сергія Морфінова для ВВС Україна.
У медіапросторі тема "білоруської загрози" актуалізується з певною періодичною та прив'язкою до подій, на зразок створення спільного регіонального угруповання військ Білорусі з Росією восени 2022 року, військових навчань чи переміщень військ.
А також через заяви Олександра Лукашенка, в яких він змінює тональність від "голуба миру" до "яструба війни".
Паралельно білоруська пропаганда намагається просувати образ "потужних Збройних сил Білорусі", які готові воювати ледь не з усім східним флангом НАТО і пробиватися через Сувалкський коридор. Це викликає щонайменше скепсис щодо войовничості армії без бойового досвіду.
"Білорусь – закрита країна. І за їхніми відео важко оцінити реальну боєздатність армії. Але історія показує, що применшувати рівень супротивника загрозливо. Потрібно завжди виходити з того, що він може бути значно сильнішим, ніж здається", - попереджає головний редактор Defense Express Олег Катков.
Що ж собою сьогодні являє армія Білорусі, яка за останні два роки отримала від Росії комплекси С-400 та "Іскандер-М", а також, ймовірно, тактичну ядерну зброю.
Історія Збройних сил Білорусі
Сучасні Збройні сили Республіки Білорусь – нащадок Білоруського військового округу СРСР.
Як один з західних форпостів радянської армії часів Холодної війни, це було потужне формування, яке на кінець 1980-х включало понад 200 тис. людей.
До нього входили дві танкових армії, одна загальновійськова та одна повітряна армія, а також численні сухопутні дивізії, включно з артилерійськими і ракетними частинами та бригадами десантників і спецпризначенців.
Також у Білорусь в різний час виводили частину підрозділів Групи радянських військ зі Східної Німеччини, наприклад, 6-ту гвардійську танкову дивізію.
Тому з розпадом СРСР новостворена білоруська армія отримала великий спадок радянської техніки і озброєнь. Який успішно експортувала протягом 1990-х та 2000-х років – аналогічно до того, як це робила і Україна.
Частина ж танків, БМП, БТР, САУ та іншої техніки, яка не була розпродана, стала основою механізованих та артилерійських частин незалежної Білорусі або була законсервована.
Кількість бійців армії Білорусі
У порівнянні з величезним 200-тисячним Білоруським військовим округом СРСР нинішній розмір армії Білорусі характеризують як "компактний".
На пресконференції в 2023 році Олександр Лукашенко заявив, що в умовах мирного часу білоруська армія нараховує 75 тис. людей.
Однак у 2022 році британський Міжнародний інститут стратегічних досліджень (IISS) оцінював кількість білоруських військовослужбовців у бойових підрозділах у 48 тис. бійців.
Разом з цивільними посадами (медики, водії, працівники кухні) розмір Збройних сил Білорусі справді може сягати 70-75 тисяч.
За словами міністра оборони Білорусі Віктора Хреніна в тому ж 2022 році, 60% його армії – контрактники. Тобто досить великою залишається частина строковиків.
За два роки кількість бойового складу навряд чи могла відчутно зрости – незалежні моніторингові групи нарощування сил не фіксували, а сам Олександр Лукашенко регулярно запевняє, що "проводити мобілізацію я не збираюся".
Водночас це не завадило йому на згаданій минулорічній пресконференції пригрозити, що в умовах війни Білорусь зможе наростити кількість своєї армії до пів мільйона.
Як оцінює білоруський недержавний сайт "Зеркало", навіть з врахуванням резервістів та інших силовиків (міліції), вийти на 500 тис. "штиків" для Збройних сил виглядає нереалістичною задачею – як з точки зору забезпечення такої кількості зброєю та технікою, так і з погляду того, чи витримає це економіка країни.
Боєготовність навіть наявних 50 тисяч військових багатьма оглядачами оцінюються скептично – ніхто з них не брав участі у реальних бойових діях (навіть як миротворці).
У січні 2022 року після заворушень у Казахстані "Білоруська батальйонно-тактична група" вилетіла туди в рамках операції ОДКБ для патрулювання кількох об'єктів. Але і тоді ні у яких бойових зіткненнях білоруські військові участі не брали, а найбільшими труднощами один з учасників назвав вітер у степу.
Також відомо, що білоруська влада залучала військових (зокрема 5-ту окрему бригаду спеціального призначення) до придушення протестів у Мінську в 2020 році. Але і це навряд чи можна вважати бойовим досвідом.
Основні ж активності армії – це участь у навчаннях, на зразок "Танкового біатлону" в Росії чи недавні авіаційні навчання з тими ж росіянами.
Командир білоруського Полку імені Кастуся Калиновського у складі ЗСУ Денис "Кіт" Прохоров вважає, що реально готовими до бойових дій є близько 5 тисяч військових РБ.
Однак, навіть попри загальні скептичні оцінки щодо кількості та боєготовності, Збройні сили Білорусі – це регулярна армія, яка має свою структуру та різні види важкого озброєння.
Структура білоруської армії
Основа нинішньої білоруської армії – чотири механізованих бригади, дві бригади десантників, а також Сили спецоперацій (ССО).
Саме десантників та спецпризначенців провладні медіа найчастіше показують у пропагандистських роликах, які мають символізувати "силу і боєготовність".
Типові відео про білоруських десантників мало змінилися з 1990-х – часто на них показують розбивання твердих предметів об голову під музику або акробатичні фігури з прапорами
Крім того, Збройні сили Білорусі мають відчутну артилерійську та ракетну компоненту: дві артилерійських бригади, чотири зенітних ракетних бригади і три зенітних ракетних полки, одну ракетну і одну реактивно-артилерійську бригаду.
Авіація зосереджена на трьох головних авіабазах (Барановичі, Ліда та Мачулищі) й об'єднана в одну структуру з ППО, зенітними ракетними та радіотехнічними військами.
Є ще транспортні війська, а також різноманітні допоміжні підрозділи: інженерні, зв'язок, РЕБ, радіаційний, хімічний, біологічний захист (РХБ).
Має Білорусь і свою тероборону - "Територіальні війська". Вони повинні скликатися на випадок війни чи воєнного стану, але з 2022 року регулярно проводяться збори та "перевірки боєготовності" тероборони, які, втім, не є масштабними. На нещодавні квітневі навчання викликали три тисячі військовозобов'язаних.
Озброєння білорусів
Більшість білоруської бронетехніки – спадок радянської армії. Зокрема це стосується танків.
У 2020 році московський "Центр аналізу стратегій і технологій" у доповіді під назвою "Союзники" так писав про Білорусь: "Формально країна має на озброєнні 1276 танків, але переважна більшість з них перебуває у резерві (На консервації. – Ред.). У строю лише 446 танків Т-72Б і Т-72Б3, які і складають основу парку діючих частин. Але навіть ця цифра виглядає завищеною".
Танки Т-72Б, що є основою танкового парку, - це модернізація радянського основного танка, створена у середині 1980-х.
Т-72Б3 – більш нова російська модернізація (з 2011 року і пізніше). Утім, таких машин, за різними оцінками, у білорусів тільки близько двох десятків.
Водночас Білорусь розробила тепловізійні приціли "Сосна-У", які встановлюються зокрема і на Т-72Б3.
Також сама Білорусь намагається з 2022 року модернізувати свої Т-72Б до версії Т-72БМ2 зі згаданими прицілами "Сосна-У" та протикумулятивними решітками.
Що ж до танків, які перебувають на консервації, то це переважно старі Т-72А початку 1980-х. Як пише опозиційний сайт Belsat, у 2022 році Білорусь передала більше сотні таких танків Росії для війни в Україні.
Олег Катков звертає увагу, що зафіксовані ешелони розконсервованих білоруських танків, відправлених Росії, можуть бути лише частиною від того, що реально передане росіянам.
"Питання у тому, які танки вивозилися в Росію – чи не були вони зняті з діючих білоруських бригад. Як і щодо боєприпасів – скільки їх залишилося для артбригад?" – звертає увагу Катков.
Окрім танків, механізовані частини білорусів оснащені БМП-2. Це гусенична бойова машина піхоти, що розроблялася в СРСР з 1970-х.
Точна кількість БМП-2, які перебувають у строю в армії, невідома. Вона може складати кілька сотень.
Утім відомо, що десятки таких машин також відправилися росіянам в 2022 році.
Водночас білоруські механізовані бригади та підрозділи ССО отримують від Росії новіші БТР-80 та БТР-82, хоча, ймовірно, у менших кількостях.
Паралельно конструктори розробляють власний бронетранспортер Volat V2, що позиціонується як виключно білоруська розробка. Це колісний БТР, на який можуть бути встановлені різні бойові модулі – наприклад, від тих же БМП-2 з 30-мм гарматою або ж модуль "Адунок-БМ-30" (30-мм гармата 2А42 зі спареним кулеметом ПКТ).
Військові оглядачі оцінюють Volat V2 як перспективну розробку, "об'єктивно кращу за все, що може запропонувати Кремль" в цій ніші бойових броньованих машин.
"Однак треба розуміти, що до серійних кількостей "Волату" ще далеко", - відзначає Олег Катков.
Але чи не найбільш відомою сучасною розробкою білоруського оборонпрому є "аналог HIMARS" – ракетна система залпового вогню "Полонез-М" з дальністю до 300 км.
"Полонез-М" вважається головним досягненням білоруського оборонпрому, хоча створений за співпраці з Китаєм
Вона використовує китайські ракети А200 і А300, які можуть летіти по ускладненій квазібалістичній траєкторії. У комплекс входять пускова установка з вісьмома ракетами, командна і транспортно-заряджаюча машини – всі на базі восьмиколісних тягачів МЗКТ-7930 "Астролог", які виробляються в Мінську.
Пропаганда подає "Полонез" як грізну зброю, що має стримувати всіх "агресорів", які наважаться напасти на Білорусь.
Утім, за даними IISS, Збройні сили мають лише шість таких комплексів.
"Полонезів" мало і навряд чи вони можуть зіграти вирішальну роль у конфлікті. Нехай вони і мають дальність 300 км, але Україну і так щодня закидують балістичними ракетами, каже головний редактор Defense Express.
Окрім описаного озброєння, білоруська армія має також численні зразки озброєння радянського виробництва: ОТРК "Точка-У", важкі самохідні установки "Мста-С", "Гіацинт-С", "Гвоздика", самохідні міномети "Нона", залпові системи "БелГрад" (білоруська модернізація "Градів"), "Смерч", "Ураган", протиповітряні зенітні комплекси "Тунгуска", "Бук-МБ" (білоруська модернізація "Буків"), С-300 і "Тор-М2".
Показовою стала передача росіянами Білорусі після 2022 року новітніх комплексів С-400 та "Іскандер-М" - про "Іскандер" Лукашенко намагався домовитися з Кремлем ще в 2009 році.
Військово-повітряні сили представлені радянськими винищувачами МіГ-29 і штурмовиками Су-25, кількома більш новітніми російськими багатоцільовими винищувачами Су-30СМ, ударними гелікоптерами Мі-24 та новими Мі-35, а також транспортною авіацією (Іл-76, Ан-26, Мі-8).
Тактична ядерна зброя
Про передачу Білорусі тактичної ядерної зброї Володимир Путін заявив навесні 2023 року, й вже з минулого літа почали з'являтися повідомлення, що ядерні боєголовки вже там.
Власне, згадані ракетні комплекси "Іскандер-М" і можуть бути носіями ядерної зброї. Як і штурмовики Су-25, про відповідну модернізацію яких заявляли у Мінську.
IISS звернули увагу, що з "Іскандерами-М", чия дальність сягає 500 км, загроза тактичної ядерної зброї поширюється вже не тільки на Польщу і балтійські країни (для яких вона теоретично існувала і раніше з Калінінградського ексклаву РФ), а й на Румунію, Угорщину, Словаччину та невелику частину Чехії.
А також більшу частину України – тепер і з півночі. Тобто ядерна зброя у Білорусі з відповідними носіями – це геополітичний виклик, який використовує Росія.
"Так Росія знищила одразу кілька базових договорів про нерозповсюдження ракет певної дальності", - каже Олег Катков.
"Водночас невідомо, чи Мінськ реально "отримав" ядерну зброю – тобто заряди і можливість їхнього використання на власний розсуд", - додає він.
Власне, більшість оглядачів вважають, що "червона кнопка" цих боєголовок все одно у Москві. Попри всі заяви Лукашенка, що "це наша справа з Путіним".
Існують сумніви і щодо того, наскільки "ядерна передача" взагалі мала місце.
"Нам ядерну зброю не показували. Історично можемо дізнатися, що все це було великим блефом", - припускає білоруський політолог Артем Шрайбман (проживає за межами Білорусі з літа 2021 року).
Чи вступить Білорусь у війну напряму
Співрозмовник, який виїхав з Білорусі після 2020 року, але підтримує зв’язок з колишніми співгромадянами, каже, що, за його враженнями, принаймні на початку повномасштабного вторгнення білоруські військові переважно були проти того, щоб їхня армія напряму вступала у війну в Україні.
Це ж підтверджує і головна редакторка білоруського сайту "Хартія-97" Наталія Радіна (також перебуває за межами Білорусі): "Вони, звичайно, не хочуть воювати, це я точно можу вам сказати. Якщо підуть, то підуть виключно за наказом та під примусом, але чудово знаючи, які будуть наслідки участі у цій війні".
Схожі думки висловлює і Артем Шрайбман: "У її нинішньому немобілізованому стані білоруська армія не становить серйозну загрозу Україні на будь-якому напрямку. Вона не становить серйозної підмоги Росії. Її задіювання на полі бою перестане відчуватися протягом кількох днів чи тижнів. Натомість наслідки для Білорусі і білоруського плацдарму Росії можуть бути довгограючими".
Утім, Олег Катков звертає увагу, що не можна не зважати на чотири механізовані бригади та дві бригади ВДВ за підтримки ще двох артилерійських бригад, які може виставити Білорусь як ударні сили.
"Якщо поставимо питання, де вони можуть піти в наступ, то побачимо доволі складну ділянку для будь-яких наступальних дій: обмежену кількість доріг, багато важкопрохідних лісів і боліт".
Тобто за таких умов, а також зважаючи на підготовку ЗСУ та "реалії поля бою" сучасної війни, масове використання бронетехніки виглядає не дуже ймовірним і раціональним.
"Але наступ Росії на півночі Харківщини показує, що активні наступальні дії можна вести з мінімумом бронетанкової компоненти", - відзначає Олег Катков.
І резюмує про можливість прямого вступу Білорусі у війну: "Така ймовірність є. Вона не нульова. Перебувати в ілюзіях, що "цього не станеться, тому що це ІПСО" – загрозливо для України. Саме тому Україна тримає вздовж кордону відповідні сили".
