19 грудня 1919 р. на Чернігівщині народився Микола Лукаш - український перекладач, мовознавець і поліглот.
Про це повідомляє Укрінформ.
Завдяки перекладам Миколи Лукаша українська інтелігенція дізналася про багатство та красу рідної української мови. А світова спільнота визнала: переклади геніального українця кращі за оригінали.
Його родина з давньою шляхетсько-козацькою історією.
Батьки назвали Миколою. Проте друзі зверталися на прізвище — Лукаш.
Майбутній геній українського мовознавства до чотирьох років не міг говорити. Після нетривалого проживання із циганами, заговорив та вивчив їхню мову.
У семирічці опанував французьку, німецьку та англійську мови.
Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки. У 30-ті роки букіністичні магазини були переповнені “конфіскатом” засуджених письменників і науковців. Тож цінні видання збували за копійки. Так Лукаш зібрав усі 10 томів “Історії України-Русі” Михайла Грушевського, “Исторические монографии” Миколи Костомарова, “Описание старой Малороссии” Олександра Лазаревського, твори Максимовича.
Перед Другою світовою вступив на історичний факультет Київського університету.
Під час студентства в Архіві стародавніх документів вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх, перекладав з польської та латини українською мовою. За копійки готував ці матеріали для Костя Гуслистого – той саме працював над книгою про Коліївщину.
Був мобілізований, отримав два поранення. Після війни викладав англійську та німецьку в харківських інститутах. З 1958 року займався перекладацькою діяльністю у Києві.
Автор колосальної колекції рідковживаних українських слів. Збирав матеріали для словника “Моя матюкологія”, який знищила сестра Лукаша.
За життя Микола Лукаш зробив 3500 перекладів. У його доробку – “Декамерон”, “Дон Кіхот”, “Фауст”, “Мадам Боварі”, твори Гарсії Лорки, Роберта Бернса, Фрідріха Шиллера, Генріха Гейне.
Коли публіцист Іван Дзюба опублікував свій твір “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, Лукаш його публічно підтримав. Написав листа до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати можливість йому відбути покарання замість Івана Дзюби, який хворів на сухоти (5 років ув'язнення та 5 років заслання). За це Лукаша виключили зі Спілки письменників та заборонили друкуватися. Збірка віршів французького поета Аполлінера в Лукашевому перекладі світ так і не побачила. А з багатомовного тлумачного словника української мови вилучили всі посилання на Лукашеві переклади.
Ситуація змінилася лише у 1979 році – він почав перекладати для журналу "Вітчизна", й у 1986 році його поновили у Спілці письменників.
Помер перекладач зі світовим іменем 1988-го року. Зі спогадів очевидців, генія українського перекладу поховали скромно. А на поховальній табличці символічно написали його прізвище російською та з помилками.
У 1989 році редакція журналу «Всесвіт» заснувала премію ім. М. О. Лукаша за найкращий художній переклад або статтю про мистецтво перекладу.
4 словники Лукаша досі не перевидали. У вільному доступі є лише Фразеологічний словник Лукаша.
