18 січня 1894 р. у с. Стаївка (нині - Сокальський район Львівської області) народився Осип Лещук - український священник (УГКЦ), письменник, богослов, педагог, старшина УГА.
Про це повідомляє Укрінформ.
Навчався у Віденському та Львівському університетах. Під час буремних подій 1918-1919 рр. служив у частинах Українських січових стрільців. У 1921 році закінчив Перемишльську духовну семінарію. Працював (1921-1944) у Рава-Руській реальній гімназії та школах.
У 1921-ому році у Львові утворилася літературна група під назвою «Лоґос». Це була група молодих українських письменників, котрі після програних Українських визвольних змагань, об'єднавши зусилля, ставили собі за мету активізувати занепале в Галичині літературно-культурне життя, дотримуючись засад і принципів українського католицизму.
Діяльність «лоґосівців» можна умовно поділити на два періоди: перший — друге десятиліття минулого століття і другий — третє десятиліття до «Золотого вересня» 1939 р., коли-то всі патріотичні організації, установи, газети, журнали були заборонені визволителями зі Сходу, і Галичину окупувала Совіцька армія. «Лоґосівці» першого періоду гуртувалися навколо журналу «Поступ» (1920—1930), «лоґосівці» другого періоду — навколо журналу «Дзвони» (1930—1939).
В тридцятих роках на позиції «лоґосівського» напряму стали такі відом і особистості як Наталена Королева, Ірина Гузар-Монцібович, Роман Дурбак, о. Осип Лещук, Йосип Годунько та ін. Це був час, коли естафету «Поступу» перейняв журнал «Дзвони» (1931—1939). Особливо плідним у цій групі був о. Осип Лещук, котрий залишив великий свій письменницький і творчий доробок, у якому, крім богословських праць, значне місце посідають короткі прозові твори у вигляді новел, деякі з них передруковуються й сьогодні, як, наприклад, «Ганя». Його життєвим кредом були два слова: Бог і Вітчизна. Причину поразки наших Визвольних змагань і національної руїни о. Осип Лещук вбачав у відсутності в нас національно-патріотичної еліти, в егоїзмі та отаманії.
В «Анкеті», яку як український письменник отримав від редакції часопису «Новий час», на питання «Чому Ви стали письменником?», писав:
«Мене дуже заболіла наша національна руїна. Я шукав причини, чому наш сорокамільйонний народ не виборов собі своєї держави…, бо у нас не помагає авторитет, а звідси егоїзм і отаманія. Це гидра, що шматувала і торощить наші ідеали. Тому муситься піднести в нас авторитет, а з цим, почуття відповідальності за свої вчинки. Це можна зробити літературою. Без Бога і релігії жодний авторитет неможливий. Для того я у своїх писаннях і підношу: Бог і Вітчизна…»
Очевидно, він стояв на позиціях В. Липинського, який, усупереч поглядам М. Грушевського, вважав, що рушійною силою в формуванні є не народні маси (за М. Грушевським), а національно-патріотична провідна верства суспільства, яка здатна підняти та повести ці народні маси до формування держави.
Закінчилося земне життя о. Осипа Лещука трагічно: його закатовано 28 серпня 1949 р. у сталінській в'язниці поблизу Полтави.
Осип Лещук є автором низки теологічних праць. Все своє життя він займався опікунською діяльністю: дбав про бідних, сиріт, калік, безробітних. Спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким, Осипом Маковеєм, Богданом Лепким. Був закатований енкаведистами у сталінських таборах під Полтавою у 1949 році за віру та національні погляди.
