31 травня 1865 року в селі Лебехівка на Полтавщині народилася Марія Старицька (псевдонім- Яворська) - українська акторка, режисерка і педагогиня.
Донька видатного театрального діяча, письменника і громадського діяча Михайла Старицького, старша сестра Людмили Старицької-Черняхівської.
У 1871 році батьки віддали Марію у новостворений дитячий садок сестер Ліндфорс, який відкрився в Києві того ж року і став другим в Російській імперії дитячим садком після петербурзького. Після того навчалася в київській приватній гімназії. У 1883 продовжує свою освіту на природничьому відділені Бестужевських курсів в Санкт-Петербурзі та закінчує додатковий клас гімназії[2], який дає дозвіл на роботу викладачем. У 1884 переводиться на Київські вищі жіночі курси, які закінчує наступного року.
З 1886 по 1890 впродовж кількох театральних сезонів Марія Старицька грала у трупі свого батька, допомагала йому в організаційних справах, гастролювала в Харків, Одесу, Мінськ, Москву, Петербург, Казань, Варшаву, Вільно, Тифліс, Баку.
У 1891 продовжує свою освіту на театральних курсах Олександра Федотова в Москві та Петербурзі, по закінченні яких починає самостійне акторське життя під псевдонімом Яворська.
Вперше поставила на сцені твори Лесі Українки «Йоганна, жінка Хусова», «Айша й Мохаммед», «Камінний господар» у театрі Садовського (1914). Грала у таких п’єсах Старицького: «Не судилось» (Анна Петрівна), «За двома зайцями» (Лимериха), «Маруся Богуславка» (мати), «Богдан Хмельницький (Ганна) та ін.
З 1894 по 1897 грає у «Василієостровському театрі від Товариства дешевих столів та чайних домів працелюбства у С.-Петербурге» (рос. «Василеостровский театр от Общества дешевых столовых и чайных домов трудолюбия в С.-Петербурге»). Незважаючи на жорсткі умови контракту, Марія Старицька знаходить час для роботи в Охтенському народному домі та робітничому театрі за Наварською заставою. Перебуваючи в Петербурзі, за дорученням батька клопочеться про надання його творам дозволів на друк та постановку на сцені.
Після закінчення контракту із Василієостровським театром у 1897 повертається до Києва. Сезон 1897 року Марія Старицька грає вже у трупі Миколи Садовського. У 1898 організовує Український драматичний гурток. Активно займається громадською та викладацькою роботою: працює із київськими аматорськими театральними гуртками та починає викладати у музично-драматичній школі Лісневич-Носової. У 1904 відкривається музично-драматична школа Миколи Лисенка. Марія Старицька очолює драматичне відділення цієї школи, викладає сценічну майстерність та декламацію, а по смерті Лисенка фактично очолює його школу.
Окрім того, працювала викладачем декламації у І Київському комерційному училищі(1918), грала у драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка (1919) та театрі ім. І. Франка в Черкасах (1920). Була членом товариств «Боян» та «Просвіта», українського клубу «Родина».
Протягом 1904—1917 років Марія Старицька зрежисерувала понад 500 вистав українських, російських та західноєвропейських авторів.
Від 1917 до 1919 очолювала Театральний відділ при Міністерстві освіти Української Народної Республіки, уклала програму організації першого українського театру.
Померла 20 грудня 1930 року. Похована на Байковому кладовищі.
