24 травня 1801 р. у с. Баранівці на Львівщині у священицькій сім'ї народився Йосиф Левицький - священник УГКЦ, письменник, філолог, перекладач, фольклорист, педагог, громадський діяч.
Закінчив Віденську духовну семінарію. Завідувач церковної друкарні у Перемишлі, викладач Перемиської духовної семінарії, професор богослов’я, душпастир і вчитель в селах Шкло, Грушів і Нагуєвичі на Львівщині.
Під час революції 1848-1849 рр. організатор Руської ради та Руської гвардії в Дрогобичі, учасник Собору руських учених у Львові (1848), співорганізатор Галицько-руської матиці.
Автор першої друкованої граматики української мови в Галичині (німецькою мовою), низки шкільних підручників написаних «язичієм», статей з питань мови, літератури, музики, одного з перших українсько-польських словників. Вперше використав терміни «лемки» та «бойки».
Визнавав самостійність української мови, проте не бачив істотних відмінностей між нею та церковнослов’янською, заперечував народну основу літературної мови.
З кінця 1830-х писав народною мовою.
Коли був парохом Нагуєвич, хрестив Івана Франка (1856).
Помер у м. Дрогобич на Львівщині 1860. Похований у с. Нагуєвичі.
З роздумів о. Йосифа про рідну мову: «Недолюдком є той, хто соромиться мови дідів своїх!».
