2 вересня 1811 року у селі Ясень на Івано-Франківщині народився Іван Вагилевич, поет і фольклорист, член «Руської Трійці».
Закінчив Львівську духовну семінарію. Вів просвітницьку роботу серед селян, готуючи їх до рішучих форм боротьби, за що був заарештований австрійською поліцією.
1833-го разом із Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю» – літературне угрупування, з якого розпочалося національно-культурне відродження на західноукраїнських землях. Співавтор збірок «Зоря» (1835) та «Русалка Дністровая» (1837), заборонених цензурою. Саме статті Івана Вагилевича мали найбільш радикальне звучання.
Після революції 1848-го йому приписують полонофільські позиції за працю в газеті «Дневник руський», друкованому органові пропольської організації «Руський собор». У цій газеті Іван Вагилевич пропагував рідну культуру, критикував урядову політику.
Досліджував історію та лінгвістику, фольклор й етнографію. Переклав українською мовою «Слова о полку Ігоревім», здійснив наукову публікацію «Літопису Нестора». Яків Головацький називав його «живою енциклопедією».
Помер 10 червня 1866-го у Львові.
«У Вагилевичу тратить Слов’янщина людину, яка стоїть поруч з її світочами, … і може прийдеться їй довго чекати поки залишене небіжчиком місце займе працівник йому подібний», – написав у некролозі Павлин Свєнціцький.
