24 серпня 1928 року в селі Хрипівка Чернігівської області народився Левко Лук’яненко – дисидент, один із співзасновників Української гельсінської групи, народний депутат Верховної Ради чотирьох скликань, автор «Акту проголошення незалежності України», Герой України.
Народився в селянській родині. Пережив Голодомор дякуючи батьку, який закопав мішок картоплі під стежкою.
15-річним наприкінці 1944 р., його мобілізували на фронт, бо він так і не зміг довести, що народився у 1928 р. Пройшов Австрію, служив у Грузії та Закавказзі, аж до 1953 р. Вступив у комсомол, в партію, закінчив юридичний факультет престижного Московського університету.
Він міг зробити блискучу партійну кар’єру. Натомість Левко Лук’яненко обирає шлях свідомої боротьби за справедливість. На Львівщині, куди його направляють «на партійну роботу» він створює опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, яка виступає за конституційне відокремлення України від СРСР.
У січні 1961 р. Левка Лук’яненка засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію та пропаганду». 72 доби він провів у камері смертників, доки не дізнався, що його вирок замінено 15-ма роками ув’язнення в таборі суворого режиму у мордовських таборах.
Після звільнення у 1976 р. головою поринає в боротьбу. Він стає одним із засновників Української Гельсінської групи, формальним завданням якої було «виявляння фактів порушення прав людини та інформування про це радянський уряд та інші 34 країни-підписанти». А насправді УГГ стало потужним механізмом донесення правди про ситуацію з правами людини на теренах СРСР і підтримки дисидентського руху.
Як наслідок – новий арешт і нове заслання. Доля його зводить з багатьма дисидентами. Зокрема, він стає свідком останніх днів Василя Стуса.
У 1988 р. виходить на свободу і знову опиняється у вирі боротьби. У березні 1990 р. стає народним депутатом Верховної Ради, а 24 серпня 1991 р. – одним із співавторів «Акту проголошення незалежності України». Тоді ж, у 1991 р., балотується в Президенти України, використовуючи свій статус для агітації за підтримання незалежності України на майбутньому референдумі. На виборах посідає третє місце.
Левко Лук'яненко 24 серпня 1991 року після проголошення Акта про державну незалежність України
Засновник Української республіканської партії. З 1992 р. - Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Пізніше повернувся в українську політику – спочатку перемігши у Нововолинському в/о № 68, пізніше (двічі) у списку партії «Батьківщина».
В останні дні, попри поважний вік, Левко Лук’яненко брав активну участь у житті держави. Від початку російсько-української війни він регулярно їздив на передову до наших захисників, підтримував «Рух нових сил» Саакашвілі.
Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяці до свого 90-річчя. Похований на Байковому кладовищі.
