31 серпня 1881 року в Баку народився український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР Іван Омелянович-Павленко.
Народився у Баку (Російська імперія, тепер Азербайджан) у дворянській родині. З 1901 року був полковником російської армії, командиром 8-го гусарського полку, який він українізував у 1917 році. За доби УНР — командир Сердюцького Лубенського полку, кошовий Харківського козацького коша, інспектор кінноти армії УНР, командир Окремої кінної дивізії армії УНР в 1920 р. Під час боротьби ЗУНР проти поляків прикомандирований з ДАУНР в УГА — командир групи «Наварія» під Львовом.
Після поразки УНР перебував в еміграції в Польщі. У часі розслідування по «справі генерала Базильського» в знак протесту написав відвід з посади, 8 липня 1921 року офіційно звільнений з посади військового міністра. З 1923 жив у Празі.
У червні 1941 року Омелянович-Павленко сформував на Поділлі 109-й поліційний батальйон. За кілька місяців цей підрозділ було перетворено в міську поліцію в Білій Церкві, а на початку 1942 — в 109-й батальйон допоміжної поліції (Шуцманшафт) у Вінниці. Командуючи цим батальйоном, був українським комендантом Вінниці, брав участь в боях проти радянських партизанів. За даними історика Ярослава Тинченка, намагався захищати місцеве населення, в тому числі рятував від смерті вінницьких євреїв.
З липня 1943 року працював над створенням Української визвольної армії.
У 1944 році емігрував до Німеччини, після війни переїхав до США.
Помер у Чикаго, похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
