10 квітня 1889 року в селі Зеленьків на Черкащині народився Олександр Загродський, військовий діяч, генерал-полковник УНР.
Походив із багатодітної родини сільського священика. Закінчив три класи Київської духовної семінарії.
У 1912-му Олександра Загродського призвали до армії. Учасник Першої світової війни. Завдяки природному розуму, постійному самовдосконаленню та винятковій працездатності пройшов шлях від рядового до штабс-капітана. Тричі поранений, нагороджений Георгіївською зброєю.
Брав участь в українізації військових частин Південно-західного фронту. З осені 1917-го – в українській армії. Очолював Київський вартовий полк військ Центральної Ради (1917), 1-й піхотний Запорізький курінь (1918), Запорізьку дивізію (1919). Командував Волинською збірною групою Армії УНР під час Першого зимового походу (1919-1920), заступник головнокомандувача Армії УНР (1920).
В грудні 1920-го інтернований у Польщі. Його видачі домагався голова Раднаркому УСРР Християн Раковський.
В 1921-му очолив Українську спілку інвалідів Армії УНР. Входив до Головної ради Хреста Симона Петлюри – нагороди в Армії УНР (1936-1946), розбудовував Український кооперативний союз у Холмі.
Після Другої світової війни мешкав у Австрії, США. Член ради Українського конгресового комітету Америки. Входив до Військового міністерства уряду УНР в екзилі. Почесний член «Об’єднання бувших вояків українців в Америці», невтомний громадсько-політичний діяч.
Помер 4 серпня 1968-го у Нью-Йорку (США).
