23 грудня 1932 року за вироком польського суду у Львівській в’язниці Бригідок було страчено членів дрогобицької бойової групи ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина.
30 листопада 1932-го вони напали на пошту в містечку Городок. Для ОУНівського підпілля це була звична практика. Брак коштів для визвольної справи змушував ОУНівців здійснювати напади на польські державні установи, в яких зберігалися гроші. Такі експропріаційні акти називалися «Ексами».
Даний екс пройшов невдало, бо польську поліцію попередили про акцію. Поштове відділення підсилили охороною, відтак двоє із одинадцяти нападників загинули на місці. Василя Біласа та Дмитра Данилишина спіймали селяни. Бо польська поліція розповсюджувала інформацію, що пограбовано українську кооперативу.
«Обидва вони були побиті, з голів текла кров, – пригадував отець Киндій. Він намагався зупинити селян, які били хлопців. – Вони зблизилися до себе, а люди їх оточили. І сталося таке, чого я в житті ще не бачив: один одного взяв за руку. Тоді той вищий промовив: «Ми є членами української організації. Як ви так будете воювати, то України ніколи не будете мати!»… та хвилина, коли люди стояли з дрючками, а вони на горбку, пригадала мені, що так мусіло бути тоді, як на Голготі розпинали Христа. Люди похилили голови й не знали, що робити».
Справа отримала назву «Біласа й Данилишина». Поліція пригадала вчинений хлопцями атентат на польського парламентаря Голуфка та два попередні екси. Тому смертний вирок був передбачуваний.
О 6 годині ранку в день страти засуджених вивели на тюремне подвір’я. «Щиро прощаю вас! – Вигукнув охоронцям Данилишин, підхопив Білас, – Хай живе Україна!» У цей час в усіх українських церквах Галичини били дзвони й відправлялися панахиди.
