Львівський театр опери і балету відкрили в центрі міста 21 вересня 1940 року. Це один з найгарніших театрів України і Європи.
Будівництво театру розпочалось у червні 1897 року за проектом архітектора Зигмунта Ґорголевського — автора багатьох монументальних споруд Польщі і Німеччини. Майстер намагався зробити все якнайкраще. Найбільш декорованою частиною головного фасаду є поле трикутного фронтону розмірами 4,2×20 м. Його прикрашає скульптурна композиція Антонія Попеля "Радощі та страждання життя". Зала глядачів чотириярусна, у плані має форму ліри. Має 44 ложі і розрахована на 1002 осіб. Арку сцени увінчують фігури генія і ангела з гербом Львова.
Відкрився театр для глядача 4 жовтня 1900 р. прем'єрою лірико-драматичної опери "Янек" Владислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Театр іменувався Великий міський театр і працював до 1934 року. Того року театр опери і балету було закрито через фінансову скруту. У міжвоєнні роки у Великому (Міському) театрі виступала польська трупа, ставились переважно польські музичні та драматичні вистави.
Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР у Львові вперше було створено Державний український театр опери та балету. Був свій оркестр, хор, балетну трупу, з різних міст прибули фахівці: режисери, балетмейстери, художники. Війна перервала творчу працю, та режисер Блавецький відважився поставити українську оперу Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм". У середині липня 1941 року Український львівський театр відкрив театральний сезон. Іспанська газета писала, що Український оперний театр у Львові є найкращим в Європі у той час.
У сторіччя від дня народження Івана Франка (1956 р.) театру було надано його ім'я, та надано статус Академічного. У кінці 70-х років театр закрився на реставрацію. В ньому було зміцнено фундаменти, переплановано підвальні приміщення. У 2000 році театр святкував 100-річний ювілей, його перейменували на театр Соломії Крушельницької. Через п'ять років Президент України Віктор Ющенко надав театрові статусу Національного.
