В цей день продовжується возвеличення подвигу Христа, що переміг смерть і пекло. Після Божественної Літургії духовенство разом з вірянами проходять навколо храму. Процесія заходить в усі чотири кути і сповіщає Євангеліє на чотири сторони світу, лунають святкові дзвони.
Великодній понеділок ще називають - "Волочільне".
В цей день селяни ходять один до одного, христосуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочільним. Ходять з поздоровленнями (переважно діти) до рідних, повитух, знайомих, священиків, прино-сячи в подарунок «волочільне», що складається звичайно з пшеничного калача і кількох крашанок.)
«... це властиво було, може, найбільш людське, гуманне, соціальне свято цілого річного КРУГУ — це обопільне обдарування „дорою" (сей грецький термін досі живе місцями), зв'язане з виявами зичливости і всяких добрих почувань до „всього миру".»)
«Діти (до дванадцяти років) носять пироги до батька хрищеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрищений батько дарує дітей, дає 3 копійки або 5 грошей, батькова дружина насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрищена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрищеного батька з пирогами на Великдень, то каже: „Христос Воскрес, будьте здорові з празником!" Хто є в хаті, каже: „Спасибі, также і вас поздоровляємо, хай великий (чи велика) ростеш!" — і погладить по голівці.
«Дитина сама розв'язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрищена мати садовить дитину за стіл, почастує її. Насипле гостинця в хустку: насіння, цукерків, бубликів, крашанок; дасть дитині в руки і скаже: „Іди, дитинко, з Богом"».
«Принісши гостинці додому, дитина віддає матері, мати ж висипає їх у решето (так зсипає гостинці всіх дітей), а після обіду ділить їх дітям».')
На Гуцульщині волочільний понеділок — «це днина, в яку парубки мають нагоду придивитись обстановам домашнім та наобзорити дівки на сватання (обзорини). Ґаздині справляють у велике пущення у себе вечорниці, на які сходяться парубки і дівки танцювати; кождий парубок, що з якоюсь дівкою танцював, має від неї у великодні свята дістати писанку. За тими писанками ходять-волочаться парубки від хати до хати, відки і сей день називається во-лочільний понеділок. Писанками тими обмінюються парубки між собою, як стрічаються на дорозі, при чім один промовляє до другого: „Поможи нам, Господи, абих сі виділи так на тім світі, як і сі тут видимо". У хаті звичайно уго-щують їх, а коли їх та дівчат набирається більше, гуляють при скрипці».
На Слобожанщині другий день Великодня називається днем Богородиці; існує звичай роздавати в цей день милостиню «нижчій братії»
Джерело: Українські традиції
