Дифузія оптимізму разом з дифузією ковбаси - формула побудови діалогу та миротворчості в Україні.
У країні, де триває війна, говорити про мир та миро творчість інколи прирівнюється до зради. Але ми маємо бути готові до розмови з іншими, до підготови порозуміння.
Галина Усатенко, к. філог. н., доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавста Київського національного університету ім. Т. Шевченка, президент ГО "Фонд “Європа ХХІ”, зазначила, що у побудові діалогу та миру, складно говорити про стратегію, тут потрібна дія. Але потрібна візія цього діалогу, аби його учасники розуміли в якому напрямку ми рухаємося.
Цю думку також підтримав Станіслав Лячинський, директор Програмної ініціативи МФ Відродження «Громадські ініціативи нової України». На його думку – прості речі, як ото книжка, вистава, відкриття нового хабу здатні робити велику справу. Саме тому фонд підтримує культурну дипломатію. Однак, складено забезпечити системний вплив громадянського суспільства. І нам потрібно думати не лише про війну з ворогом, а про лінії розділу в середині українського суспільства а їх чимало.
Софія Сидеренко, керівник проектів Інституту лідерства УКУ, підкреслила, що важливо – виходити з власних бульбашок, і чути іншого, більше комунікувати на зовні і робити речі, які змінють наше щоденне життя - це і буде причиною та наслідком діалогу.
Один з учасників дискусії, Юрій Скоренький, викладач ТНТУ ім.. Пулюя (Тернопіль), зазначив, що в Україні маємо дифузію ковбаси – ми намагаємося поширити і купити мир, а нам бракує дифузії оптимізму.
Дискусія «Стратегія і практика миротворчості досвід сусідів» відбувалася в рамках Спеціальної програми МФ«Відродження» «Культура та конфлікт» на 24 форуму видавців у Львові.
