Дивовижна наша земля. Тут стільки загадок, таємниць і несподіваних відкриттів. Нині побував у селі Поповичі, що під польським кордоном. В околицях знаходяться 6 фортів, які колись належали до оборонних споруд фортеці Перемишль. Місто, до речі, усього в 15 км звідсіля. Мобільний вперто переводить життя на годину назад і вмикає роумінг.
Велетенський оборонний комплекс, збудований у середині ХІХ на початку ХХ століть, колись називали Верденом східного фронту. Тут була кривава січа - свідками цьому є посічені кулями та снарядами стіни фортів. Перед відступом, австрійці підірвали оборонні споруди, щоб росіянам дістались лише руїни. Але й те, що залишилось - вражає. Проте, якщо на польському боці фортифікації задіяні в туристичній інфрастуктурі, то з українського боку треба докласти чималих зусиль, щоб віднайти дорогу до таємничих пам'яток.
З гостинця до Попович частково прокладена уже пристойна дорога, але, коли закінчується асфальтівка - починається "морська" хитавиця на ямах. А потім звикла польова дорога провадить від Попович до фортів. Туди не кожна автівка доїде, тож краще покладатись на ноги та вказівники. Але зусилля варті наполегливості.
На підході до фортів, що ховаються в лісі, відкриваються чудові краєвиди хвилястих пагорбів, у складках яких причаїлись мальовничі села. Тут вітряно і просторо. Занурившись у ліс, раптом постаєш перед могутніми залізобетонними скелями. Колись тут вирували бої, лунали вибухи, крики поранених, із затворів велетенських гармат вилітали розпечені гільзи... Нині тут господарюють птахи та звірина. Та ще раз на рік відгупає музичний фестиваль, після чого таємничі форти знову поглинає тиша. Історія невблаганна - або ми пізнаєм її і живимся нею, або вона залишає нас віч-на-віч із майбутнім. Без пам'яті і досвіду поколінь.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
