У цивільному житті він присвятив себе танцям: навчався, викладав, змагався, жив ритмом вальсу, танго та ча-ча-ча. Але коли ворог прийшов на нашу землю, Вадим Меліхов не вагався – взяв до рук зброю і став на захист України.
Сьогодні він – офіцер 42 ОМБр, заступник командира батальйону з психологічної підтримки персоналу одного з підрозділів бригади. Він швидко опанував військову справу, досягнув успіхів у службі та довів: дисципліна, витримка і майстерність – важливі і в танцях, а на війні просто необхідні.
Суттєве зауваження: військовослужбовці мають право у відкритих матеріалах для медіа не вказувати своїх персональних даних і навіть, якщо це в інтересах військової служби, не показувати обличчя. Але Вадим Меліхов вважає, що він людина публічна, його знають і в Україні, і за її межами, йому немає від кого ховатися, тому в цьому випадку йому приховувати нічого. І боятися також.
Вперше майбутній замкомбата ходив в один із ТЦК та СП на Харківщині 25 лютого 2022 року. Відмовили. Мовляв, потрібні з досвідом військової служби. А в нього була хіба військова кафедра цивільного вишу та короткотривалі збори офіцерів запасу у 1997 році…
Вадим Меліхов спочатку розчарувався, і з захватом дивився на багатьох інших хлопців, яких біля “воєнкоматів” було багато і більшість із них були мобілізовані…
“Я б навіть у партизани пішов би тоді. Цей внутрішній супротив був дуже сильний… В машині навіть “коктейлі молотова” возив. А просто танцювати, навчати, змагатися, як у мирний час, уже не зміг…”, – говорить офіцер, який невдовзі відсвяткує 50-річчя.
Тому він зайнявся волотерством. Але минув рік, і він зрозумів, що просто допомагати – замало. Так “криша поїде”…
І в лютому 2023 року він зробив свій вибір!
Правда, батькам про добровільну мобілізацію в українську армію дуже довго не говорив, лише згодом вони дізналися. Єдиний син, який теж в Україні, підтримав.
В ТЦК та СП Вадимові Меліхову запропонували для проходження військової служби кілька напрямків, але оскільки основна освіта в нього гуманітарна, то найкращим вибором була структура морально-психологічного забезпечення, віднедавна – психологічної підтримки персоналу. Разом із іншими він навчався в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а потім був скерований у 42 Окрему механізовану бригаду Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
“До війни я у Львові доволі часто бував, але під час навчання в академії особливо оцінив це унікальне для всієї України місто. Харків, він зовсім інший, а тут дуже виразно відчувається дух західної цивілізації”, – говорить.
У з’єднання офіцер прибув уже навіть з позивним – “Данцер”:
“В армії завжди чомусь навчаєшся. Особливо, якщо ти суто цивільна людина. Але тут і багато в чому легше: є чітка командна вертикаль, усі знають, хто за що відповідає і як виконувати те чи інше завдання”.
І ось уже понад 2 роки заступник командира підрозділу разом зі своїми побратимами та посестрами робить усе можливе, щоб знищити окупаційну погань. Мотивація проста і зрозуміла:
“Ситуація така, що “русскій мір” напав на нас не просто, щоб окупувати, а щоб знищити. Вибір у нас невеликий: або ми дамо відсіч і відкинемо окупантів, або вони обнулять Україну. Інші варіанти відсутні! Тому кожен громадянин України повинен стати до боротьби. Хто не може – той зобов’язаний допомагати тим, хто воює. Все інше – це не позиція справжнього громадянина держави, це щось від лукавого”.
Капітан Вадим Меліхов також не приховує, що у нього на території країни-окупанта є чимало родичів, які в мирний час часто гостювали на українській Харківщині… А якби в реальному бою хтось із них трапився на шляху, як би діяв український офіцер?
“Ця ситуація звучить трохи провокаційно, звичайно, але ж вона дійсно може виникнути… Запитуєте, чи рука не здригнеться? Ні, не здригнеться! Я сам майже 45 років власного життя спілкувався, здебільшого, російською. Тому на «язикє» спочатку б запитав у них із матюками: Якого х**… вам тут треба?! Харків завжди був відкритим для всіх росіян. Навіщо ви полізли сюди зі зброєю?! Повірили своєму бункерному х**лу?! Це ваша трагедія, а не виправдання! Тому ворог знищується, незалежно від того, хто і в кого колись числився в родичах!”, – доволі емоційно говорить “Данцер”.
А що український патріотизм справді притаманний багатьом представникам Харківщини, свідчить і такий факт: найближчий друг капітана - Юрій - теж добровільно мобілізувався в ЗСУ, і саме товариш допоміг йому зробити цей правильний крок… А ще з його вихованців не менше десяти вмотивованих бійців - теж в українській армії…
Тому Вадим Меліхов із повним правом говорить, звертаючись до інших:
“Якщо ви зробили свій внутрішній вибір захищати державу і самих себе зі зброєю в руках, то потрібно звернутися або в ТЦК та СП, або в наш Рекрутинговий центр. При цьому важливо для себе зрозуміти, що здатний робити якісніше за інших і де саме. Армія – дуже об’ємний організм, тут багато складових, і у війську потрібні не тільки штурмовики, а військовослужбовці дуже багатьох інших важливих напрямків. І кожен тут знайде для себе найкраще застосування!”.
Дивіться його історію на відео, створеному відділенням комунікацій 42 ОМБр. Це про силу духу, про боротьбу і про те, що навіть на війні важливо не втрачати себе:
Для спроможних долучитися до лав 42 Окремої механізованої бригади контактний тел.: +38068-001-42-42.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій
Оперативного командування “Захід”
Сухопутних військ Збройних Сил України
