Увечері, 13 січня, хлопчики по одному чи групами, зі спеціальними дерев’яними фігурками, ходили від хати до хати, відбуваючи дійство, яке називали бички, або на бички.
Як розповідають у Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, такий звичай побутував на Покутті.
Кожен із учасників обрядового дійства мав полотняну торбинку, в якій лежали примітивні дерев’яні фігурки, кожна з яких мала спеціальну назву та, вочевидь, мала певне знакове навантаження.
Зокрема серед них побутували (див. фото, стосовно якого подається перелік): Місяць, Сонце, сокира, весіллє, корито (всі – верхній ряд на фото); коза і цап, кочерга, дід з бабою, старости, бочки з пивом і вином, молодий і молода, церква і дорога до церкви, школа і дорога до школи, щистє з хвостом, пляшка горілки (всі – нижній ряд на фото). Однак цей перелік є далеко не повним, оскільки зустрічались також і: бички, циган (можливо з циганкою), смерть, біда, маґлівка [рубель], дзвіниця тощо.
Коли дитина із переліченими дерев’яними виробами підходила до хати, то ставала під вікном, стукала у шибку і промовляла: «Прошу на бички, жиб вам котились овечки», – або ж: «Щастя, здоров’я! Треба бичків?». Після цього господарі закликали відвідувача чи відвідувачів до хати, а там або самі діставали фігурки з торбинки, або це робив сам хлопчик. Коли власники обійстя витягали бички самі, то, мабуть, це було своєрідною формою провіщування майбутнього, залежно від того, що витягли. У іншому випадку господарі намагались непомітно вкрасти у дітей одну з фігурок набору, а потім зберігати її у хліві, бо це, нібито, допомагає у скотарстві.
