У неділю, 27 жовтня, у Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького відкрили виставку гаварецької кераміки.
У виставці “Чорний вогонь Гавареччини” представлено знакові роботи гаварецьких майстрів кінця XIX - початку XXI ст., а також твори мистецтва і документи, що зберігаються у збірках Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького, Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства Національної академії наук України, Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника, Музею Українського католицького університету, а також у приватних колекціях.
– Це виставка не лише гаварецької кераміки, але й про Гавареччину загалом, про осередок, явища, людей, які у ньому працювали, - відзначив завідувач виставково-експозиційного та науково-освітнього відділу Львівського скансену Роман Зілінко. У розмові з Гал-інфо куратор виставки поділився особливостями виставки “Чорний вогонь Гавареччини”, а також детальніше розповів про виставкову діяльності у Шевченківському гаю.
“Чорний вогонь Гавареччини”
В експозиції представлено оригінальну гаварецьку кераміку ще XIX та XX ст., а також твори художників, які працювали у цьому селі, робили замальовки та займались технологією створення унікальної чорної кераміки. Особливе місце на виставці займають роботи родини львівських митців – Ярослава, Ярослави та Мар’яни Мотик, що одні з перших перейняли технологію і почали у власний творчий спосіб працювати з гаварецькою керамікою, зазначають організатори виставки.
– Гавареччина – це Золочівський район, біля містечка Білий Камінь. Це один з таких з ремісничих осередків, який діє до сьогодні. Майстри там зберегли давню технологію виготовлення і давні форми своїх виробів. Більшість ремесел в радянський час просто зникла, а Гавареччина сталася такою Атлантидою, де це ремесло збереглося, - відзначив Роман Зілінко.
Технологія виготовлення чорної кераміки відома щонайменше з трипільських часів, зазначає координатор. Зустрічалась вона і в трипільській культурі, і пізніше у черняхівській, а згодом і у Київській Русі майстри знали як випалювати глину, аби вона ставала чорною, а не червоною.
Зустріч етнографічного та сучасного
У Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького (Шевченківський гай) зараз функціонують три виставкових простори. Саме у великому залі вчора, 27 жовтня, відкрили виставку про гаварецьку кераміку. Як розповів Роман Зілінко, у цьому приміщенні часто організовують довготривалі проєкти, у межах яких проводять лекції, майстер-класи, додаткові виставки, які доповнюють головну експозицію та допомагають ще більш вичерпно висвітлити певну тему.
У Львівському скансені є також мала виставкова зала та простір в укритті, де презентують камерні проєкти. З початком повномасштабної війни, як розповідає Роман Зілінко, костел зі села Язлівчик став простором для сучасного мистецтва. Раніше там була постійна експозиція дерев’яної скульптури, яку наразі перенесли у фондосховище. Сьогодні ж там проводять мистецькі події, аби “наповнити простір новими змістами”.
– Ми зараз велику увагу приділяємо сучасному мистецтву у Гаю. Адже прагнемо шукати шляхи перетину сучасного мистецтва і традиційного. Для нас важливо людей, які цікавляться сучасним мистецтвом, привести до музею етнографічного, і водночас аби ті люди, які приходять сюди подивитися на етнографію, бачили сучасне мистецтво. Це таке місце перетину, зустрічі. Тому у виставковій діяльності ми намалювали стратегію охоплювати якнайширше коло мистецького життя”, - розповів Роман Зілінко.
“Кожна експозиція – це ідея”
Кожна експозиція виникає з ідеї. Головне правило у Музеї – не робити виставку просто заради факту її представлення.
– Кожна експозиція – це ідея, концепція. Твори самі за себе говорять, доповнюють, ілюструють ідею, ведуть глядача нею. Також ми намагаємося презентувати виставки так, аби вони були зрозумілі для різних глядачів: і професіоналів певної сфери, і звичайних туристів, дітей, студентів, - відзначив завідувач виставково-експозиційного та науково-освітнього відділу.
Створення виставки передбачає передусім комунікацію з музейниками, архівістами, дослідниками. Для формування експозиції часто звертаються до приватних колекцій. І якщо музейні є науково опрацьованими, каталогізованими, то особисті експонати часто є недослідженими та залишаються поза увагою широкої аудиторії.
– Якщо ти працюєш над якоюсь темою, то спілкуєшся з музейниками, ознайомлюєшся з їхніми архівами, збірками. І так ти знаєш, що і в кого є цікаве з твоєї тематики. За певною процедурою в інших музеї можна позичати експонати. З приватними колекціями по-іншому, тому що багато речей є невідомими, десь поза обігом. Про них можна дізнаватися на інших виставках, або ж люди часом самі звертаються і пропонують свою допомогу у експонуванні певної теми. Все залежить від обізнаності самого куратора чи його групи, які працюють над виставковим проєктом. Чим більше працюєш, тим більше маєш таких контактів, - розповів Роман Зілінко.
До експозиції “Чорний вогонь Гавареччини” також увійшли експонати приватних колекцій. Після їхнього представлення на виставці частина з них перейдуть до фондів Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького. Наприклад, головний художник Музею Святослав Фот раніше їздив до Гавареччини, робив замальовки та створив відповідну приватну колекцію, яку тепер передав до фондів скансену.
– Також у нас є друзі, які підтримують нас, яким подобається те, що ми робимо. І, наприклад, коли появляються десь на ринку речі, які б нас цікавили для поповнення наших збірок, то ми часом звертаємося до них за допомогою. Хтось жертвує, і тоді ми купуємо речі, вони потрапляють у Музейний фонд України і стають нашим спільним надбанням. За останні декілька років дуже багато цінних речей потрапили до нас у такий спосіб. Наприклад, нам подарували колекцію буковинських килимів, колекцію ікон на склі 50-60-их років тощо. Так, художники, які в нас мали виставки, як-от Влодко Кауфман, Стас Жалобнюк, Альбіна Ялоза, подарували нам якісь свої твори, - розповів пан Роман.
Людей, які передають експонати до Музею, насправді багато, проте важливо, аби ці речі мали цінність, а не ставали частиною фондів лише тому, що їх хтось хоче віддати. “Тому намагаємося це контролювати, щоб не перетворюватися в склад різних речей, а щоб колекції мали культурну, історичну цінність”, - додав Роман Зілінко.
Нагадаємо, раніше Гал-інфо провело день у Шевченківському гаю у Львові та розповіло про унікальність цього музею просто неба.
