23 грудня 1932-ого у львівській в’язниці було страчено 25-річного Дмитра Данилишина та 21-річного Василя Біласа, членів ОУН.
За місяць до того - у листопаді - Білас та Данилишин разом із ще кількома оунівцями напали на пошту в Городку. Так звані “екси” тоді застосовували часто - для поповнення підпільної скарбниці. Однак акція у Городку не вдалася.
Один із бойовиків - Юрій Березинський - застрелився, щоб не потрапити до рук поліції. Частина групи відступила до Львова. Білас і Данилишин - рушили до села Глинна Наварія. Там у сутичці застрелили коменданта поліції, що мав намір перевірити їхні документи. У Розвадові оунівців побила група українських селян, прийнявши їх за кримінальників.
Біласа і Данилишина судив так званий “наглий” (швидкий) суд, створений для боротьби з українським національним рухом. Обвинувачення в таких судах виголошувалося не пізніше, ніж за три тижні, без попереднього слідства. Міра покарання - ув'язнення від 10 до 15 років або смертна кара, яку слід виконати впродовж 24 годин.
На лаві підсудних Данилишин принципово мовчав, лише промовив в останньому слові: “Я знаю, що мене жде. Я був і є на все приготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!”
Василя Біласа й Дмитра Данилишина мали стратити о вранці у переддень католицького Різдва. О 6 годині 23 грудня засуджених вивели на тюремне подвір’я львівських “Бригідок”. Проходячи повз охоронців, Данилишин вигукнув: “Щиро прощаю вас!”. “Хай живе Україна!”, - підхопив Білас.
У цей час по всьому краї дзвонили дзвони. В Городку дзвони не вмовкали три дні, поліція втручатись побоялась.
На фото зліва направо: Василь Білас, Дмитро Данилишин, Маріян Жураківський під час судового процесу 17-22.12.1932 р. у Львові.
Проект Локальна Історія.
