Андрій Набока: «Серед рук людей, що плетуть, я побачив образ – пляму, яка мені нагадала образ Божої Матері. Я подумав: оце Мадонна Мілітарна»
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Романа Іваничука з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну діє волонтерський центр, де плетуть маскувальні сітки, збирають гуманітарну допомогу і, звісно, не забувають про суто бібліотечні справи – читання і видачу книжок. Серед волонтерів (в більшості це вимушено переміщені особи), які щодня, як на роботу, приходять плести маскувальні сітки, багато цікавих неординарних особистостей: тут і вчені, викладачі, музиканти, фотографи, письменники, художники. Творча натура одного з наших волонтерів – київського художника Андрія Набоки – проявилася в дуже оригінальний спосіб: через десять днів плетіння сіток він почав плести… ікони.
Андрію, як ви опинилися у Львові і з чого почалося ваше захоплення плетеними іконами?
Моя історія проста – така ж, як і в багатьох вимушено переміщених осіб. Якийсь час після початку російського вторгнення я залишався в Києві і вбачав у тому навіть певну героїчність. Але просто сидіти не хотів. У тероборону було дуже багато охочих і без воєнної і фізичної підготовки туди не беруть. Мені відмовили, коли я хотів записатися в тероборону. Я намагався волонтери ти, а потім прийняв рішення їхати до Львова. Коли їхав, не сумнівався, що тут знайду собі заняття.
Ви бачили себе у волонтерстві?
Я бачив себе в будь-чому, що я можу робити. Зараз кожен мусить щось робити, ми зараз – єдиний організм. Якби Україна була вже роками така, як зараз, коли всі один одному допомагають, всі один одному жертвують, купляють один в одного щось, підтримують, допомагають і словом, і ділом, і грошима, морально, духовно, то ми б з такою взаємопідтримкою Швейцарію залишили б далеко позаду. Але потрібно було такої біди, як війна, щоб ми об’єдналися. Коли я переїхав до Львова, перше, що відчув, так то те, що Львів – гуманітарний, він дуже допомагає людям. А Київ зовсім інший настрій має, принаймні тоді, коли я їхав.
Який саме настрій має Київ?
Дуже воєнний. Там дуже багато тероборони, транспорт стоїть, нічого не працює, крім найнеобхіднішого, магазини в перші дні війни були порожні. І коли я приїхав до Львова, то було таке відчуття, що війни немає, - тут все є, магазини працюють, в магазинах полиці не пустують, ще за кілька тижнів почали працювати кафе і ресторани… З одного боку, це приємно, що можна себе відчути людиною і згадати те, як ти колись жив мирним життям, а з іншого – печально. І такі печальні речі дали мені, як художнику, поштовх.
Відео: Армія Inform
Ви за освітою художник?
Так, я художник. Викладаю приватно в Києві, роблю творчі проєкти, працюю в різних техніках: живопис, акрил, олія, графіка, офорт, ліногравюра тощо. Оскільки око художника постійно налаштоване на пошуку образу, то серед рук людей, що плетуть (я перші десять днів перебування в Бібліотеці Іваничука займався плетінням маскувальних сіток, як і всі інші), я побачив образ – пляму, яка мені нагадала образ Божої Матері. Я подумав: оце Мадонна Мілітарна. А потім я взяв підрамник, на одному волонтерському центрі знайшов непотрібні сітки, які були завузькі для великих сіток. Я натягую цю сітку в три шари за допомогою степлера на підрамник і плету. Тут є величезна палітра кольорів: жовтий, червоний, синій, зелений, коричневий… Ми не можемо змішати кольори тканини, але ми можемо змішати враження від цих кольорів, які знаходяться поряд один з одним – це ціла наука. Ставлячи поряд оранжеві, сині, зелені стрічки, я створюю певне враження, яке читається на відстані цієї роботи.
Скільки ікон ви уже сплели?
Я ходжу сюди кожен день і впродовж трьох тижнів плету ікони. За цей час зробив уже 13 ікон.
Чи є охочі їх придбати?
Є охочі. Але ті ікони, які я зараз роблю, я не продаю, тому що в нас домовленість з бібліотекою, що вони поїдуть на благодійний аукціон у Францію для того, щоб зібрати кошти на допомогу українській армії.
Розмовляла Людмила ПУЛЯЄВА.
