Львівська казкарка Леся Кічура видала святкову - дев'яту збірку казок “Час Різдвяного дива”.
Письменниця та журналістка, лауреатка премії ім. Н. Забіли, кандидатка наук із соціальних комунікацій та провідна редакторка театру ім. Марії Заньковецької, до того ж багатодітна мама (наймешному малюкові 3,5 р.) Леся Кічура восени презентувала свою дев'яту книгу дитячих казок в рамках соціально-книжкового проєкту “Добрі мамині казки”. Вже роками її книги читають в усьому світі, тож ми вирішили поцікавитися з чого розпочалася її письменницько-казкарська діяльність.
Чому вирішили писати саме дитячі казки?
У мене трійко дітей, тож дитячої літератури крізь мої руки пройшло дуже багато. Було дуже сумно, коли доводилося на ходу перефразовувати текст книги, який був написаний так недоладно, попри те, що іноді підкуповувала власне саме обкладинка та гарні ілюстрації. Тож обираючи книги для своїх діток чи на дарунки друзям, я завжди дуже ретельно вивчаю також текстове наповнення сторінок.
Коли народився мій старший син (йому зараз минуло 18), тоді й народилася перша казка. Для нього хотілося складати найцікавіші й найрізноманітніші історії. Потім були казки для доні, врешті стала писати для нашого найменшого хлопчика, який щоранку ставить своє улюблене запитання: “Мамо, ти не поспішаєш? А давай починаємо якусь книжку”.
Мене часто запитують, чому саме жанр казки, а не приміром, новел чи любовних романів. Я завжди відповідаю коротко: “Бо саме в казках можу сказати найбільше і знайшла уже неймовірну кількість своїх читачів”.
Крайні дві книги у вас різдвяної тематики, хоча попередні такими не було, це зумисний вибір?
Так, дуже хотіла зробити ці збірки святковими. Адже під час наших авторських зустрічей діти часто запитували: “А ви привезете нам щось новорічне?”. Ми всі родом з дитинства і віримо, що добре там, де родина сидить разом за столом у рідній домівці. Нинішня ситуація з роз'єднаністю українських сімей дуже болюча. Мені хотілося, щоб мої казки оберігали щасливе дитинство малечі у час війни. Така у них місія наразі - нагадувати читачам про мирні часи, коли вечірня казка була в ліжку, коли в небі було тихо, коли тато-мама були поряд. Мрію про повернення тих часів!
Зазначу, що від початку повномасштабного вторгнення ми набагато більше книг відправляємо за кордон і це дуже приємно та водночас боляче. Дітям бракує спілкування рідною мовою і книги українською є великими помічниками у цьому.
Зараз маємо багато корпоративних замовлень книг на школи та українські садочки за кордоном.ю Посилки уже полетіли до Ісландії, Іспанії, Італії, американських штатів Огайо та Коннектикута. Відкрию таємницю, робимо перші кроки, щоб наші казки дісталися навіть Антарктиди.
Ви також любите святкові тексти про Святвечір, Різдво, Новий рік?
Новорічні свята мої улюблені відколи себе пам'ятаю! Я завжди вірила у диво саме на Різдво та в ніч, коли змінювався рік. Тому це відчуття було таким справжнім, що годі було не підкоритися цій святковій магії.
Ми щороку ставили вдома ялинку і завше дуже завчасно до Миколая. Я любила зручненько вмоститися під нижніми гілками і читати щось улюблене та святкове. Так розглядала сторінки свого улюбленого журналу дитинства “Малятко”. Зараз на його сторінках активно друкуються мої казки й мене це дуже тішить.
Моя любов до естетики книжкових малюнків пішла саме з цього журналу. Тому й мої перші книги ілюстрували художники з “Малятка”. Я дуже довго їх шукала. Це мали бути образи, знайомі з дитинства. Ця співпраця була дуже важливою для мене.
Про що ваша нова книга “Час різдвяного дива”, яка вона?
Про дива, які можуть трапитися саме у часі Різдва! У книзі є 9 казок на новорічно-святкову тематику, понад 40 малюнків та розмальовок для дитячої творчості. Знаєте, коли читачі бачать обкладинку книги, то одразу запитують, хто це там летить, чи часом не дід Мороз? Зазначу - в жодному разі! Це Санта Клаус, летить в гості до українського Миколая, щоб позичити трохи українських традицій та побачити, як у нас святкують Різдво, переписати десяток різдвяних колядок, щоб співати їх у Лапландії.
Загалом, ця казка (“Як Санта Клаус у Миколая гостював”) про те, що люди часто плутають традиції та вподобання цих двох дідусів. Зокрема - хто кладе подарунки під подушку, а хто до шкарпетки, хто йде до діток пішки, а хто їде саньми із північними оленями. Властиво ця новорічна пригода розповідає, чому традиції так змішалися.
Є в книзі казка про першу колядку та про Святвечір. Загалом цього разу мені вдалося багато традицій ненав'язливо вплести у сюжет розповіді. Намагаюся легко та цікаво подати наші святкові звичаї для малечі.
У цій книзі у вас новий ілюстратор?
Так, це прекрасна людина - Олена Завітайло, яку мені вдалося знайти завдяки Божому провидінню та спільним колезі! Неймовірна художниця родом із Київської області, яка вже понад 8 років разом із родиною мешкає в Іспанії, в місті Мурсія. Хоча вона займається ілюстрування книг лише декілька років, моя книга була у неї 55-ю за рахунком. Робота з Оленою була моїм суцільним задоволенням. Ми створити ілюстрації та розмальовки до книги лише за рекордні 3 тижні (!)… Я ціную те, з яким захопленням та віддачею ілюстраторка бралася до кожної нової казки та мого творчого завдання. Наголошу, що я доволі вимоглива замовниця. Проте робота з Оленою була неймовірно приємною. Відтак я щоранку замість філіжанки кави бігла до телефону, щоб поглянути у телеграм, що там нового намалювала художниця за ніч.
Чи є в планах десята - ювілейна збірка казок?
Звісно, нові тексти уже зараз намагаюся творити час від часу. Рік назад я повернулася зі своєї третьої декретної відпустки. Тож навіть після народження маляти не дозволила собі “випасти з процесу написання текстів”. Українське книговидання дуже активно розвивається, з'являється багато нових письменників, тому звичку презентувати щороку нову збірку казок треба необхідно зберігати. Це вимога часу.
Радію, що літо-2023 було успішним для мого соціально-книжкового проєкту. Моя книга “Добрі мамині казки. Найкращі” виборола перше місце в обласному конкурсі “Книжкова Львівщина”. Я отримала премію від ЛОДА, яку витратила власне на оплату роботи художника до нової книги.
Буквально відразу після цієї перемоги до мене через соцмережі звернулися педагоги, які займаються укладанням текстів до шкільних підручників. Тож уже з 2024 року мої казки оселяться на сторінках букваря та читанки для 2-го класу. Врешті решт на запитання: “Чи є ваші твори у шкільній програмі? я радісно відповідатиму: “Звісно, що так”.
Порадите початківцям, як створити успішну книгу?
Потрібно знати для кого ця книга, знайти свого читача. Побачити його та відчути. Слід неодмінно зробити її особливою. Тоді вона буде відрізнятися від інших книг. Якось на зустрічі один хлопчик сказав: “Ваші казки мені такі близькі, бо ви у кожну історію вкладаєте частинку свого серця”. Направду так і є. Намагаюся уявити кожну дитину, яка читатиме мою нову збірку. Коли видавала першу збірку, думала просто здійсню маленьку мрію і на тому заспокоюся. але мої читачі стали просити все нових і нових казок. Тож наразі навіть на 9-й книзі спинитися не можу!
Ви вірите в Миколая?
Я вірю в диво. Це диво завжди трапляється зі мною у переломні моменти. Буває, ще мить й опустяться руки, перестаєш вірити у власні сили, аж раптом на горизонті з'являється хтось, хто немов добрий чарівник може допомогти вирішити певну ситуацію. Тому так, дива там, де у них вірять (сказав хтось із відомих людей). А я справді вірю в них дуже сильно!
Чи плануєте ви перекладати свої книги на інші мови?
Наразі над цим працюю, але не все так просто. Скажімо, якщо автора представляє видавництво, то у ньому є кілька людей, які прицільно ведуть перемовини із іноземними видавцями. Я ж самостійно вивчаю іноземний ринок, тенденції до оформлення книг за кордоном, модні тенденції.
Коли я вперше подумала про видання за кордоном (то вірячи у своє Диво), зробила пост в соцмережах. на мій заклик-прохання відгукнулася жінка з Філадельфії. Вона перекладачка й запропонувала опрацювати декілька моїх текстів. Тож будемо пробувати надсилати їх до різних видавництв і сподіваємося (бо я таки трохи щастунка і дуже вірю у диво), що хтось таки відгукнеться.
Які книги ви читаєте?
Читаю багато дитячих книг, проте люблю і дорослі. Багато уваги приділяю властиво сімейним сагам. Дуже люблю романтичні історії, написані якісно. Не можу сказати, що люблю якогось конкретного автора. Один роман може вдатися дуже сильним, а інший - на диво, слабким. Так було навесні, коли відкрила для себе турецьку колумністку Еліф Шафак. Її роман “Учень архітектора” - мене дуже вразив. Книга геть була непомічена блогерами та рекламою. Я почала шукати інші романти авторки і вони мене дуже розчарували (“10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі”, “Сорок правил кохання”).
Останні книги, які я прочитала, були власне дуже романтичними. І мене здивувало, що жодна з цих них не мала “заслуженої” реклами у своєму видавництві. Маю на увазі зокрема, “28: Наступного літа в той самий час” Елін Гільдербрант та “Світло, яке ми втратили” Джилл Сантопало. Прочитала їх буквально за два дні. Мої обидві подруги також були в захопленні від них і розтягували це читання на триваліший період.
У мене є щорічна традиція домашніх різдвяних читань. Це список переважно дитячих та підліткових книг, які я перечитую щороку напередодні веремії новорічно-різдвяних свят. У настрої від цих книг зазвичай починаю писати свої нові зимові тексти. У цьому списку зокрема: “Різдво у Петсона” С. Нордквіст, “Вінстон і Різдвяний лист” Алекс Т. Сміт, “Крамничка тітоньки Мальви” С. Дерманського, “Пан Сирник і різдвяний пампушок” С. Лінинської, “Сніговик” М. Морпурго, “Різдвяне диво Джонатана Тумі” С. Войцеховскі, П. Дж. Лінча. З підліткових дуже люблю “Коли приходить Різдво” Луїза Мей Олкот - у цій книзі багато добрих справ і щирості людських сердець. Такі тексти завше з приємністю читаються в очікуванні Різдва.
Загалом читаю багато… Можу пройти триста сторінок за вечір, якщо книга захоплива… Так, роман “Восьме життя для Брільки” Ніно Гаратішвілі на 1056 сторінок прочитала за 4 ночі… Щоправда, потім була змушена відіспатися за вихідні…
Що побажаєте читачам напередодні прийдешньго року?
Віри у диво перемоги! Неодмінно! Вона буде неймовірно-прекрасною! Але щоб її пришвидшити кожен з нас повинен невпинно працювати тут і зараз. Не втомлюватися від війни, поганих новин та втрат, а невпинно, маленькими кроками своєї праці наближати спільну перемогу нашої прекрасної країни. Знаєте, коли розпочалася війна було дуже багато закликів зібрати речі, схопити дітей і виїхати з друзями-знайомими у безпечне місце. Але я навіть думки такої не могла припустити, що житиму не в Україні… що буду десь поза своєю землею, що не чутиму мови, не бачитиму знайомих облич. Я дуже вросла своїм корінням у рідну землю… Я мрію жити тут завжди і виховувати дітей, і писати все нові й нові казки, і бачитися зі своїми читачами. Якщо бодай хтось у дорослому віці скаже: “Я виріс на казках Лесі Кічури - я буду цілковито щасливою”.
