Слухай онлайн
Культура  |  Історія

Львів'янка подарувала Шевченківському гаю автентичні сорочки прабабусі

6 червня в Музеї народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія свято, адже фонди поповнили цікавими та цінними експонатами.

Випускниця філологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка львів’янка Галина Богданівна Божик передала у фонди Музею автентичні вишиванки, обруси та рушники, які упродовж довгого часу дбайливо зберігала родина, зокрема її мама – Кулик Марія Василівна.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/3

Цей рік для Галини Божик визначний у декількох площинах, адже минуло рівно 20 років відтоді, як вона завершила університет, рівно стільки ж, як вона вийшла заміж і народила донечку. Та відтепер серед пам’ятних дат буде і передача родинних реліквій у фонди Музею.

“Ця сорочка була вишита десь у 20-му році минулого століття. Та попри свій поважний вік нитки збереглись і дотепер. Авторство належить моїй прабабі з Кам’янка-Бузького району, села Банюнина, звідки і вся родина. Коли прабабця ще була дівкою, то вишила собі її. А свого часу ми її з сестрою по черзі вдягали, тому десь вже на рукавах потерта. Мама ще замолоду відшила той взір, бо припав їй до душі”, — пояснює для Гал-інфо Галина Божик.

Її прабабуся, Тимчишин Параскевія Іванівна (1905 року народження) щоразу фантазувала над вишивкою, крім цього вона була знаною кравчинею: шила верхній одяг для мешканців усіх навколишніх сіл, а ще до неї приїжджали навіть зі Львова. До слова, чоловік Параскевії мав рідкісне, як на сьогодні, ім’я – Тома.

За розповіддю Галини Божик, полотно ткав її прадід – Пришляк Теодор Іванович (1900 року народження). Цікаво, що Теодор Іванович був заможним селянином, мав поля, господарку, проте за радянських часів у них відібрали все майно, відтак він був змушений працювати конюхом. Тому і ткацький верстат не залишився у родині – комуністи забрали і його.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/3

Та через покоління справа живе і дотепер. Окрім того, що мати пані Галини – Кулик Марія Василівна, ретельно доглядає за давнім родинним вишиттям, донька розповідає, що мама буквально ним живе, адже щороку вишиває нову сорочку.

“Влітку на городі, а взимку – вишиває”,– каже Галина Божик.

Її особиста колекція налічує понад три десятки екземплярів. Тож уся родина Куликів-Божиків убрана в мамині, майстерно вишиті, сорочки.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/2

Головний зберігач фондів Музею народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького Руслан Сірий розповів Гал-інфо про непоодинокі випадки, коли до Музею приходять відвідувачі, які хочуть побачити вишиванки своїх пращурів. А з яким захопленням і часом зі сльозами радості на очах вони розглядають збережені у фондах речі!

“Ми дбайливо зберігаємо кожен експонат. З особливою шаною ми ставимось до старовинних родинних сорочок, які до нас приносять особисто правнуки, онуки та діти. Для Музею це цінний жест доброї волі, адже люди довіряють нам частинку свого родинного генетичного коду”, – пояснив Руслан Сірий.

Особливою пишністю вирізняються рушники – їм орієнтовно 60 років. Усі рушники, які принесла пані Галина, вишили дві сестри — Текля Теодорівна та Олена Теодорівна Пришляки.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/4

Неабияку увагу привертають сорочки, шиті приблизно 100 років тому. Щільне домоткане полотно, характерний крій – усе свідчить на користь справді давнього експоната.

А ці сорочки «на льоні» вишивала моя прабабуся – Пришляк Анастасія Сеньківна (1903 року народження). Вона була дружиною прадіда Теодора”.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/4

Серед розмаїтого вишиття погляд зупиняється на подушці, вишитій чорними нитками. Відразу й не скажеш, що майстриня виконала вишивку хрестиком. Сестра прадіда Пришляка Теодора Івановича – Яремко Софія Іванівна – постаралася на славу. Вишивка виглядає так, ніби виконана на вибиття.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/1

Музейники розповідають, що часто й самі львів’яни не знають Львівщини. Йдеться про те, що серед місцевого населення сьогодні популярні узори буковинські, гуцульські, покутські тощо. А ось такі сорочки, рушники та обруси, які принесла Галина Божик для фондів Музею, є яскравим свідченням того, наскільки наш край багатий на унікальну вишивку, за якою можна пізнавати історію та культуру наших предків. Тож серед теперішніх завдань Музею є знайомство львів’ян власне зі Львівщиною, яка за багатством та естетикою не поступається іншим регіонам. До слова, у Музеї кілька років тому було започатковано серію тематичних виставок «Великдень на Яворівщині», «Великдень на Сокальщині», «Великдень на Жидачівщині». Цілком ймовірно, що фонди у майбутньому зможуть достойно презентувати й експозицію, присвячену рідним теренам Галини Божик.

“Наш край був на правду багатий на вишивку. Проте до нашого часу збереглись переважно сорочки, вишиті наприкінці XVIII - на поч. XIX ст. Старіші — це рідкість, адже час – нещадний”, — розповів Руслан Сірий.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/1

Коли друзі та знайомі Галини Божик дізналися про намір львів’янки передати сорочки до Музею, то були подивовані: як то так, старовинні речі безкоштовно віддати у фонди Музею! Пані Галина пояснює своє рішення так:

“Кожна з цих вишиванок, кожен рушник та обрус — це безцінна історія. Я відчуваю покликання до збереження спадку моїх пращурів, аби і мої діти, онуки та правнуки могли пізнавати національну історію".

Музейники такий вчинок трактують як найбільший вияв довіри до Музею.

"Так, можна віддати, чи то пак, продати речі приватним колекціонерам, проте навряд чи з цією сорочкою буде збережена її історія. Вона, швидше за все, перейде ще в інші руки або її використають для дизайнерських новотворів. А от Музей колекціонує не лише речі, а й пам’ять про них. Втрапивши до фондів, сорочка зберігає усі вхідні дані. Як показує досвід, навіть мінімум інформації (місцевість, ім’я власника, рік) є достатнім для того, щоб у майбутньому, приміром, правнукам можна було споглянути на родинну реліквію та відчути гордість за своїх предків", - зазначають музейники.

Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
Фото Олена Ляхович
1/3

Співпраця Музею та родини Галини Божик на цьому не завершиться, адже жінка пообіцяла принести ще одну старовинну чоловічу сорочку з чорного полотна. Також Галина розповіла, що у їх родинному гнізді дотепер збереглися сувої лляної тканини, давні предмети побуту. Ймовірно, й вони знайдуть достойне місце у запасниках Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ