Ще одна дерев’яна церква тепер має сигналізацію. Йдеться про храм Успіння Пресвятої Богородиці в селі Кліцько Городоцького району, зведений 1603 року. Встановити її вдалось завдяки грошам, які львів’яни заколядували під час Різдвяних свят.
«До мене звернулась група львів’ян, які хотіли не просто ходити вертепом, а збирати при цьому кошти на добру справу. В Україні здавна була традиція, що вертепи збирали гроші на церкву. Тож ми подумали, чому б не підтримати її?На жаль, маємо величезну проблему з пожежами в дерев’яних храмах. За часи незалежності в Україні згоріло понад 100 таких церков! Протипожежні сигналізації встановлюють дуже повільно. Тому і вирішили, що збиратимемо гроші на встановлення сигналізації в дерев’яному храмі», - розповів Андрій Салюк, голова ЛОО Українське товариство охорони пам’яток історії та культури.
Вибір саме на цю церкву впав через її поважний вік, мистецьку цінність а також активну позицію громади села Кліцько, яка одного разу вже врятувала храм від вогню. На вулицях та у кав’ярнях Львова колядникам вдалось зібрати трохи більше ніж чотири тисячі гривень, іще трохи коштів доклали представники обласного Товариства охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК).
«Минулого тижня ми завершили монтаж протизламної та протипожежної сигналізації. Вона фіксуватиме дим у приміщенні або проникнення туди та подаватиме сигнал», - говорить Андрій Салюк.
Довідка.
Храм Успіння Пресвятої Богородиці в Кліцьку зведений 1603 року, дзвіниця також походить з XVII ст. Церкву не раз ремонтували і поновлювали у XVII–ХІХ ст., проте відголоски давніх традицій галицького храмобудування у ній навіть дужчі, ніж у Комарно. Церква в Кліцьку – унікальний храм-літопис. Крім стандартних різьблених написів, в яких зафіксовані дати ремонту та підважування церкви, на стінах з усіх боків храму видніються нерівно вирізані слова і зображення хрестів, залишені звичайними парафіянами у XVIII–XIX ст. Деякі з них ще можна розібрати. Так, дізнаємося, що «та церква буд. 1603 р.», а «року Божого 1735 злодії церкву викрали» (тобто обікрали). Є навіть цілий вірш во славу Господа, що закінчується словами «неустанно влекуть апостоли».
У западинах різьблених написів залишилася блакитна фарба як нагадування про величезну працю, вкладену у відродження церкви. Якщо в Комарно церква потерпала від старості, то в Кліцьку довелося робити подвійну роботу, спочатку ліквідовуючи наслідки попередніх «оновлень» – храм стояв блакитний і під бляхою, як сотні інших по всій країні. Ідею відновлення церкви у первісному вигляді подав тодішній голова інституту «Укрзахідпроектреставрація» академік Іван Могитич, нині покійний. Він неодноразово приїздив до Кліцька, а коли громада взялася до справи, виступив у ролі наукового консультанта. Одним із перших підтримав цю ідею уродженець Кліцька Іван Андрійович Гель. Цей громадський і політичний діяч, колишній дисидент і політв’язень, правозахисник та борець за відродження греко-католицької церкви фактично став основною рушійною силою відновлення храму. Вже літня людина з підірваним здоров’ям він усі свої гонорари та журналістські виплати віддавав на реставрацію і особисто контролював, як ведуться роботи. Без нього відновлення Успенської церкви не відбулось би. Крім Івана Андрійовича, пожертви, звісно, давали й парафіяни. Чотири тисячі євро надала для відновлення храму німецька благодійна організація «Церква в потребі», до якої громада зверталася з листами. Підготовчу роботу виконали самі парафіяни, зокрема, фарбу, що глибоко в’їлася в деревину, відшкрябували вручну, а запрошені з Косова майстри професійно перебрали верхи церкви й перекрили її колотим ґонтом, вивареним у маслі.
І диво сталося – храм і дзвіниця знову «дерев’яні». На черзі – заміна цементного фундаменту церкви. Для того щоб підмурок «дихав» (а це вкрай необхідно для дерев’яного храму), його слід робити з каміння, та ще й без розчину. Всередині церкви, де нині змішуються запахи ладану і свіжого дерева, можна побачити іконостас – «збірник» різночасових ікон і різьблення.
(О. Крушинська. Сорок чотири дерев'яні храми Львівщини. К.: Грані-Т, 2007).
