Зняття мораторію на продаж землі до кінця 2020 року і впровадження земельної реформи в Україні спровокували парламентські баталії та протистояння. Питання про ринок землі на сьогоднішній день – це є головне питання для аграрного бізнесу.
І для того щоб розібратись в суті питання, ми поспілкувалися з Романом Федишиним – депутатом фракції «Об’єднання «Самопоміч» і громадським діячем про можливості та ризики таких змін для держави.
Понад 28 років Ви маєте відношення як до ринку землі, так і до аграрного сектору, тому що є засновником першого в Україні і найбільшого в Західному регіоні торгового ринку “Шувар”. Як Ви вважаєте, чи запропонований Урядом інструмент створює дійсно рівні умови для всіх потенційних учасників цього ринку землі?
Що таке ринок? Це коли той, хто хоче продавати, має на конкурентних засадах можливість запропонувати свій товар. І той, хто хоче купити, також на конкурентних засадах може його купити. З 1991 до 2019 року наша державна політика, як виявилося, полягала всього у 2-х речах. Перше – землі, на щастя, віддали селянам. Бо якщо б цього не було, не знаю, про що б ми зараз говорили. Друге – державна політика протягом років незалежності підтримувалася лише прямими коштами з держбюджету. Це 10 млрд доларів. Плюс пільги та обласні бюджети – це ще більше 10 млрд доларів. Як думаєте, хто їх отримав? Правильно. Не селяни, не люди, а господарюючі суб’єкти. Землі віддали одним, а можливість на ній працювати віддали іншим. Цим самим ми дуже сильно порушили конкурентні умови. Сьогодні наші селяни, які володіють землею, не мають можливості її викупити. Наприклад, невелике і дуже успішне аграрне підприємство з виробництва чіпсової картоплі на Чернігівщині. Площа обробітку – 150 га, земля поливна, врожайність прекрасна – 40 тонн товарної картоплі. Підприємство отримало валового доходу 30 млн. Понесло витрати з хорошою рентабельністю на 27%. Всього із 8 млн прибутку по 2 мільйонам отримуються дивіденти, а 6 млн спрямовуються на розвиток. При цьому, на викуп землі підприємству потрібно буде аж 48 млн! Отже, щоб придбати землю, потрібно 8 років ні в що більше не інвестувати, зупинити будь-який розвиток, а спрямовувати всі свої кошти, які будуть зароблятися, виключно на викуп землі. Ми ж хочемо, щоб земля продавалася орієнтовно десь по 3 тисячі доларів за гектар. Сьогодні Уряд вживає заходів щодо налагодження інвентаризації землі, впорядкування державних програм, усунення корупційних схем. Це викликає захоплення. Хочеться, щоб в них все вийшло. Але немає найголовнішого - які цілі ми переслідуємо, відкривши ринок землі? Наскільки ми хочемо отримати більше доходів з гектару землі? Для прикладу, Україна зі своїми прекрасними землями сьогодні отримує 500 доларів з гектару. Польща – 1200 доларів, Франція – 3000 доларів. Моя пропозиція - побудувати в Україні європейську модель села. А саме: заможний селянин, який працює на своїй землі, заможна громада і заможна країна.
На Вашу думку, які кроки потрібні, щоб запропонована Урядом реформа була найбільш ефективна і призвела до найменших небажаних явищ? Як для самих аграріїв, так і власників паїв.
Знаєте, кроків можна робити дуже багато, можна побігти вліво, вправо, можна підскочити вгору. Головне – розуміти, для чого ми ті кроки робимо. Ми повинні визначити дуже чітко цілі. Ми їх поставили – підписали Угоду про Асоціацію з Євросоюзом. Ідемо в Євросоюз, отже, повинні будувати європейське село. Які кроки я пропоную? Перше – дати можливість селянину, який є власником паїв, відчути цінність цього паю. Працювати на ньому, здати в оренду або продати за ринковою ціною. Протягом років незалежності ми зробили все, щоб селянин на своїй землі не міг працювати. У нас не було великих геополітичних задумів зігнати своїх селян, ні. Спрацювала звичайна корупція. Бо від великого господаря легше отримати відкат. Це і спрацювало. Ті гроші, 10 млрд, так і не дійшли до дрібних підприємців. Що я пропоную для них? Фінансову допомогу на поворотній основі. Ні в якому разі не компенсація відсотків по кредитах. А з тих 6-8 млрд, які ми в рік витрачаємо, мінімум 3 млрд надати дрібному селянину і дати шанс йому працювати. Як результат ми створимо 50 тисяч успішних господарств по Україні та зародимо віру у тисячі і тисячі селян, що вони можуть бути успішними і вдало господарювати на своїй землі. Також це створить сотні тисяч робочих місць на селі. Друге – ми повинні запустити ринок землі та уникнути обвалу ціни на землю, які відбуваються на ринку. Наприклад, у Польщі, Болгарії, Румунії на старті приватизації ціна на землю була 700-800 доларів за гектар. Сьогодні ціна за один гектар в Польщі - 11-15 тисяч доларів в залежності від регіону. Ми маємо орієнтовно на 2 млрд грн на рік скуповувати землю до Державного земельного банку в певних категорій населення. По 3000 доларів за гектар. Це дасть дуже серйозний посил власникам паїв, а нам - можливість уникнути того обвалу. Ми виводимо першого гравця – Державний земельний банк, який сконцентрує цю землю. Плюс це не нашкодить вже успішним підприємствам. Найголовніше – це дати можливість селянам працювати на своїй землі і відчувати її цінність. Третій крок, мабуть, найбільш дискусійний. Урядом сьогодні робляться спроби інвентаризувати цю землю. У мене дуже проста пропозиція, як зробити цю інвентаризацію: звернутися до господарюючих суб'єктів і зафіксувати, що, наприклад, я орендую 100 га державної землі. Тоді укладається угода на 10 років за пільговою ціною. Також пропоную, щоб державна земля здавалася в оренду орієнтовно десь по 2,5 тис грн. У нас сьогодні є сірий ринок, право оренди один в одного викуповують. І на аукціонах, які проводяться на право оренди державної землі, така ціна фігурує.
Чи передбачаєте Ви участь у цьому ринку землі територіальних громад?
Зараз буду говорити непопулярні речі. Я чую від багатьох наших консультантів Світового Банку і з Уряду, що державну землю, яка зараз є, потрібно роздати територіальним громадам. Взагалі в мене є дуже багато питань до територіальної реформи, яку ми зараз робимо. Ми повинні спочатку зробити заможних людей, які можуть працювати на своїй землі, а потім вже їх об'єднувати. На своїй землі повинні працювати успішні селяни. В Україні є успішні господарства: на півдні України – Херсонщина, Закарпаття, Заліщики на Тернопільщині, Вінничина. Там люди почали щось вирощувати. Це багаті села, які ніхто не залишає. І там є діти, потрібна школа, дитсадок.
Які, на Вашу думку, відбудуться зміни в роботі готових ринків у разі прийняття земельної реформи за позитивним сценарієм?
Ви добре сказали. Якщо ми просто відпускаємо ринок, то заходять холдинги і інші великі підприємства, що сіють великі площі ріпаку, пшениці і решти. Їм ринки не потрібні. Вони потрібні дрібним господарям. Якщо ми йдемо європейською моделлю, гуртові ринки потрібні. Якщо ми йдемо латино-американо-азійською і т.д. моделлю, тоді ринки непотрібні, та і села непотрібні, ми зекономимо на субсидіях. Але що тоді буде далі з нами, я не знаю.
Ви нічого не сказали про іноземців, чи варто їх пускати на ринок землі, як повноцінних учасників з самого початку?
У мене з цього приводу склалася думка ще у 2009-му. Ми були в поїздці в Південній Кореї. Це була така аграрна поїздка з України на дуже високому рівні. Уявіть собі, Південна Корея, населення 50 млн, а сільгоспземлі – 2 млн га. Ми, Україна – 42-45 млн населення, дай Боже, і в нас 40 млн га. Що роблять корейці? Вони агітують своїх селян на виносні продовольчі бази. Що це таке? Вони ще тоді вели перемовини і хотіли викупити в Україні 1 млн га землі, щоб перевезти туди своїх селян, які будуть працювати. Схема така: 10 років у нас, 10 років в себе на місці. З цим дуже обережно потрібно бути. Нам краще дивитися на європейців. Як це виглядає у Польщі, Франції? Є господар, який тут живе, ось є його поле, він тут працює. А ми, на жаль, зараз стоїмо перед дуже серйозним вибором. Це не питання економіки. Навіть у разі того, що пропонується - відпустити ринок, ми не отримаємо збільшених доходів протягом найбільших 10-12 років. Поясню, чому. Господарі чи підприємства, які успішно працюють, щоб не втратити все, будуть зобов'язані вкладати зароблені кошти не в технологічний розвиток, не в обладнання, а в землю, щоб її викупити.
Що робити агрохолдингам? Чи здатні вони самі про себе подбати?
Успішних підприємств не можна чіпати. Ті, хто працюють, хай працюють.
Є якісь державні програми підтримки таких ринків, як львівський «Шувар»?
В Україні діяла прекрасна програма, був закон про оптові ринки. Ми цим скористалися на момент становлення тієї програми. Але зараз, на жаль, вона не діє. Хоча закон про оптові ринки існує. Сьогодні ключове питання, яким шляхом ми підемо. Якщо ми підемо європейським шляхом, то створення десятків тисяч невеличких господарств, в них стане питання реалізації продукції. І ми знову повернемося до тої програми, ми знову її відновимо. Хоча за нашим прототипом такого типу об'єкти є по всій Україні.
Останні місяці дуже багато говорять про земельну реформу. Яка Ваша думка? Як має розвиватися земельний бізнес?
Однозначно нам потрібно щось робити. Залишити так, як воно є, ми не можемо, але і робити дуже поспішні кроки також небезпечно. Ринок землі запускати треба, але обережно. Нам потрібно зробити кілька кроків, які зроблять підгрунтя. Перш за все, тим селянам, які володіють землею потрібно дати можливість на ній працювати, за ринковою ціною її продати або здати в оренду.
Чи багато є прикладів таких успішних селищних громад, підприємств? У Львівському регіоні, зокрема.
Звичайно, що є. Цікаво – є 2 села поруч. Одне – голе, босе, взагалі нічого немає. Поруч село розвивається, десятки успішних господарств. Все дуже просто – там є господарі, які працюють на своїй землі, які народилися в тому селі, можливо, переїхали, починають працювати. Вони успішні. Коли люди просто здають землю в оренду і немає успішного господаря, жодного фермера, звичайно, на це село шкода дивитися.
Зрозуміло. Як Ви долучаєте селян до успішного бізнесу? Можливо проводите якісь тренінги, семінари?
Наша позиція така – якщо ви мали можливість рік вирощувати продукцію, знайдіть 2-3 дні або тиждень, приїдьте, і отримайте моральне та матеріальне задоволення від реалізації своєї продукції. Найкраще навчання – це коли селянин приїжджає і бачить серед таких як і він, як запаковувати продукцію, якого вона має бути вигляду і так далі. Кращої школи, ніж ринок, немає.
Чи впливає якось політична ситуація на селян, їх господарства?
Звичайно, що впливає. І, перш за все, це економічна ситуація. Дрібні селяни на 100% працюють на внутрішній ринок. І коли він обвалюється, обвалюється гривня, споживчий попит і купівельна спроможність падають, і ясно, що і дохід тих людей, що реалізують продукцію, падає. Тільки сьогодні продукція, яку вирощують селяни, виходить на той рівень, який був до 2014 року, до обвалу гривні. Економічний стан дуже важливий для селян. Селянину потрібно одне, як і аграрному сектору – стабільність.
Які ще потрібні зміни в Україні, щоб агропромисловість і сільське господарство розвивалися?
Не заважати. Дайте бізнесу 10-15 років попрацювати в тих умовах і правилах, які вже встановлені. Хай держава зосередиться на створенні рівних конкурентних умов. Є умови, податки в нас не гірші, ніж в Європі, система в нас не гірша. І хай би залишили так у спокої та дали попрацювати, а бізнес дасть сам серйозні і хороші результати.
Публікація у рамках Програми висвітлення діяльності Львівської міської ради, її виконавчих органів, посадових осіб та депутатів у засобах масової інформації.
