Сьогодні, 19 грудня, у Львівському палаці мистецтв презентували виставку робіт художниці Анастасії Рак «За що ми воюємо». Це півсотні творів, в яких матеріалізувались українські архетипи часів активного самоусвідомлення нації 1920-30 років. Повідомила прес-служба Львівської ОДА,
Участь у відкритті виставки взяв голова Львівської ОДА Олег Синютка.
«Після перегляду картин Анастасії Рак хай хтось тепер нам розкаже, що є різні України, що є Схід і Захід і вони різняться між собою. Так сталося, що ми сьогодні дуже часто розмовляємо різними мовами, але ви вдивіться в ці образи, кольори та ті речі, які зображені на картинах. Це – наша Україна, це Волинь, Галичина, Надніпрянщина, Луганщина. І я би дуже хотів, щоб кожного разу переглядаючи ці картини, ви розуміли, яка в них насправді сила, енергетика. Це те, що є нашим коренем і нашою державою », - зазначив Олег Синютка.
Художні роботи «За що ми воюємо» - це картини із колекції Моргана Вільямса та Володимира Рака. Сам організатор акції стверджує, що представлені картини здатні «викувати» дух.
«Якщо ви зумієте відкрити душу перед цими картинами та запустити цей образ в себе, вони здатні викувати ваш дух. Це не просто картини, це заповіт наших предків для нас, в якому закладена ядерна картина любові. В 20-30 роки авторка відчула, що існує сильна загроза і колективна душа кинулась писати заповіт для нас. Провідна ідея - це енергія любові. Сьогодні ми перемагаємо на Сході бо ми дужчі і знаємо за що воюємо», - наголосив Володимир Рак.
У своїх роботах майстриня зуміла оживити та пропустити через власний досвід традицію малювання самобутньо-мистецької народної картини. В центрі уваги мисткині - краєвиди, українські хатини, церкви, дівчата та парубки в національному одязі, сцени з повсякденного побуту, натюрморти з квітів та фруктів та багато іншого.
Довідка.
Анастасія Рак (1922 — 15 січня 2014) народилася в сім’ї порівняно заможних селян в селі Васильки Лохвицького району на Полтавщині. Сім’я Анастасії пережила Голодомор, прийняла до себе дітей материної сестри, батьки котрих померли від голоду. Перед війною Анастасія вступила до Лубенського педінституту. У 1942 році Анастасію забрали до Німеччини на примусові роботи. Працювала на годинниковій фабриці в місті Карлсруе. Після війни закінчила педучилище у Лохвиці, стала вчителювати в селі Ісківці.
Малювати почала ще до Другої світової війни, продовжила в Німеччині, куди її забрали на роботи. Коли війна закінчилася, повернулася у Васильки. Малювала тільки для рідних та знайомих.
Діти Анастасії Рак організували її першу виставку, коли їй було 68 років. На Дні української культури в Парижі роботи художниці було виставлено в Музеї людини, виставку було подовжено на вісім місяців, Анастасію Рак запросили провести майстер-клас. Париж їй повернув віру в себе. З 2000 року вона активно почала творити, повторила по пам’яті свої ранні роботи, перейшла від ніжних кольорів до інтенсивніших тонів.
Живопис на склі Анастасії Рак характеризується простотою і глибиною зображуваного. Картини зберігаються у Державному музеї українського народного мистецтва, Народному музеї народної архітектури і побуту, НЦНК "Музеї Івана Гончара”, Державному музеї Т.Г Шевченка, Державному музеї літератури, Запорізькому художньому музеї, у Музеї людини в Парижі.
