Майже три тижні юнаки та дівчата з числа цивільної молоді та випускників ліцеїв опановують на полігоні ази військової справи. Під керівництвом досвідчених викладачів вони навчилися, як доглядати за зброєю, вести прицільний вогонь, пересуватися полем бою під час атаки та багато чого іншого.
За останні кілька років до програми цієї підготовки внесено чимало змін, зокрема, відтепер використовується багато елементів, привнесених із практики бойових дій підрозділів у зоні проведення АТО. І варто зазначити, що, ці досить серйозні навантаження, майбутнім офіцерам до снаги.
Курсант Андрій Драпак пішов стопами батька. Після чергового заняття він ділиться враженнями.
«Нині ми відпрацьовували проходження БТР через прохід у мінному полі. При цьому особовий склад має рухатися під прикриттям броні, спортерігаючи за обстановкою та прикриваючи один одного, — розповідає юнак. — А загалом за три тижні на полігоні навчився багато чого: стріляти, безшумно пересуватися, рити окопи, встановлювати міни».
Звичайно, хлопцю було важко пристосуватися після школи до армійського розпорядку, але, за словами Андрія, вже за кілька днів, проведених на полігоні, призвичаївся до нього: «Важко було перші три-чотири дні, а далі звик. І ще складно було пристосуватися до різкої зміни обстановки — адже оточують незнайомі поки що люди, незвичні правила та умови життя, але тепер почуваю себе впевнено серед нових товаришів».
Поруч, на іншій ділянці, першокурсники відпрацьовують до автоматизму норматив посадки та висадки з автомобіля. На перший погляд, нічого складного у цьому немає, але курсант Сергій Трембінський переконує: «Це є досить складним завданням, адже необхідно не лише самому зайняти місце в кузові автомобіля, але й допомогти своєму товаришу. Тому під час виконання цієї вправи ми виховуємо також і почуття ліктя товариша, відповідальність за свій колектив».
Про свій вибір фаху хлопець коротко, але щиро розповідає так: «Професію військового обрав тому, що нині в Україні дуже неспокійна ситуація, і я як патріот своєї Батьківщини дуже хочу відстояти її незалежність і дуже мрію, аби нарешті прийшов на нашу землю мир».
Поруч із вчорашніми школярами на полігоні знаходяться і їхні старші товариші, яких вже опалило у горнилі війни. Молодший сержант Роман Гребенюк — лицар ордена «За мужність» ІІІ ступеня, нагороджений кількома іншими державними та відомчими нагородами.
«Кілька років прослужив у розвідувальному підрозділі, спочатку строкову службу, а потім уклав контракт, — згадує він. — Довелося побувати майже в усіх гарячих точках Донеччини: тричі був в аеропорту, на шахті Бутівка та багатьох інших місцях».
Роман обрав фах військового інженера, оскільки це цікаво та перспективно, і знаходитися поруч із вчорашніми школярами йому цікаво.
«Приємно із ними спілкуватися, вчити тому, чого навчився сам, причому не в теорії, а в реальному бою», — каже він.
Ще на одному з навчальних місць група курсантів відпрацьовує вправу, вже достатньо відому багатьом військовослужбовцям, які проходили вишкіл у навчальних підрозділах після оголошення часткової мобілізації. За командою керівника заняття вони вчаться змінювати положення до стрільби, хоча зовні це дещо і нагадує якийсь чудернацький танець. А після доведення дій до автоматизму вправу можна і ускладнити, наприклад, паралельно відпрацьовуючи прийоми заміни автоматного магазину.
Юнаки та дівчата ще не зовсім звикли до фізичних та моральних навантажень, тому можливість відпочити та підкріпити сили є дуже своєчасною.
«Нас нормально годують, і після, як то кажуть «маминої кухні», я швидко звикла до зміни раціону, — каже курсант Марія Процків. — Меню досить різноманітне, крім того, під час занять у полі нам дають додатковий пайок, тому, незважаючи на незвичні фізичні навантаження, голодним ніхто не залишається».
Значну увагу керівництво навчального закладу та табірного збору звертає і на побут майбутніх офіцерів. Проживають юнаки у наметовому містечку із всіма можливими у полігонних умовах зручностями.
«Після проведення занять ми повертаємося до наметового містечка, де ми проживаємо вже впродовж кількох тижнів, — розповів нам курсант Дмитро Бедуля. — У кожного є своє ліжко, спальний мішок, щоби не було зимно вночі, у кожного є місце для мильного приладдя тощо».
До змін у розпорядку дня юнак пристосувався досить швидко: «Пристосуватися до нових правил було не складно, адже графік, фактично, просто змістився на годину: раніше прокидався до школи о сьомій ранку, тепер — о шостій. І тепер майже за місяць перебування в Академії, сам прокидаюся навіть раніше, ніж лунає команда «Підйом!»
Задоволені курсанти не лише побутом, але й своїм харчуванням, адже давня військова мудрість «голодний солдат — поганий боєць» завжди залишається актуальною. Тому і цьому питанню приділено значну увагу командирів.
«Харчуємося ми у їдальні Гвардійського містечка, куди приходимо після занять, — розповідає курсант Орест Масловський. — Звичайно, це не домашня їжа, але всі задоволені, а кому не вистачає порції, завжди може взяти добавку».
Вже цього тижня польова фаза первинної військово-професійної підготовки завершиться, і курсанти повернуться до пункту постійної дислокації. А за кілька днів вони складуть Військову присягу на вірність українському народові та приступлять до опанування обраного армійського фаху.
Медіа-група Національної академії сухопутних військ
