Населення Київської держави розмовляло староукраїнською мовою, – історик

У Київській державі, в Україні-Русі, окрім писемної церковнослов’янської мови, існувала розмовна мова, наближена до сучасної української мови. До того ж, уже тоді використовували українську «побудову» слів, і князь Володимир ніколи не був «князєм Владіміром».

Про особливості української мови княжих часів у інтерв'ю Радіо Свобода розповів доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко, який досліджує графіті (написи) Софійського собору в Києві.

– Ту мову ми називаємо староукраїнською. Зокрема, наш філолог Віктор Мойсеєнко, дослідник Реймського Євангелія, виявив: автор Євангелія переписав наявний текст, відтворивши особливості церковнослов’янської мови в українській редакції. Деякі уривки він писав так, як чув, – деякі виправляв, якщо бачив, що неправильну літеру написав, виправляючи її згідно канону церковнослов’янської мови.

– А щодо написів (графіті) у Софійському соборі?

– Чимала кількість українізмів фіксується в XI-XII столітті: ми проводили підготовку до друку написів на хорах Софійського собору і, наприклад, там є напис XII століття «соромно бути», також є згадки про князя Володимира – і, до речі, на наших графіті він ніколи не був «князєм Владіміром». А кримінальні справи та торгові суперечки розглядали на суді, а не «на судє».

У написі про похорон князя Ярослава написано: «У 6562-ге (1054 році) місяця лютого 20-го успіння царя нашого в неділю у тиждень мученика Феодора». Тобто, успіння, а не «успєніє».

– То який висновок можна зробити?

– На підставі сукупності результатів досліджень та вивчення писемних пам’яток ми можемо впевнено сказати: у середовищі населення Київської держави розмовною мовою була та, яку можна назвати староукраїнською, як її філологи називають.

Взагалі, на сьогоднішній день на стінах Софійського собору ми зафіксували понад 7 тисяч графіті, виконаних такими мовами: церковнослов’янською української редакції, причому як кирилицею, так і глаголицею, грецькою, латинською, польською, вірменською, німецькою, чеською та англійською.

– Українська мова є соковитою, серед іншого, має чимало лайливих слів. Як ви думаєте, чи українці тоді лаялись?

– Звичайно, люди таку специфічну лексику знали. Ми на стінах Софійського храму деякі лайливі написи знаходимо, деякі з них дуже близькі до сучасної нецензурної лайки. Тим не менше, написів небагато – думаю, люди розуміли, що перебувають у храмі і то не місце «виявляти стосунки».

– Повернімось до церковнослов’янської мови: чому вона була такою популярною?

– Церковнослов’янська писемна мова була універсальною, її розуміли слов’янські народи: мова сформувалась на основі моравської й болгарської мов. Церковнослов’янська мова поступово втягувала у себе елементи розмовної мови, і на XIV століття розчинилась у розмовній українській мові.