ВВС News Україна щороку проводить конкурс Книга року ВВС. Розповідаємо про фіналістів конкурсу, найкращі есеї, видані в Україні в 2019 році, які увійшли до короткого списку премії.
13 грудня відбудеться фінал конкурсу, де оголосять імена переможців у трьох номінаціях - Книга року ВВС, Дитяча Книга року ВВС та Книга року ВВС - Есеїстика, - передає BBC Україна.
"У пошуках варварів", Андрій Любка
Книги Андрія Любки багато разів брали участь у конкурсі Книга року ВВС, проте, ще жодного разу не перемагали.
Його нова книжка "У пошуках варварів" - це розповідь про землі й народи між Одесою та Трієстом, про краї, де починаються й не закінчуються Балкани. Чому серби не люблять хорватів, а словенці не вважають себе балканцями, як Дунай не лише ділить, а й сполучає Європу, де й коли македонські даїшники видурюють хабарі, в яку дівчину з Бухареста автор міг би закохатися, скільки можна випити ракії в Сараєві й узо в грецькій таверні.
"Прочитати мою книжку можна для того, щоб піддати ревізії власні стереотипи (і не тільки про Балканський регіон). Або для того, щоб скласти собі маршрут подорожі Балканами на наступне літо. Зрештою, просто щоб помандрувати зі мною - я писав цю книжку так, щоб читач почувався пасажиром, який сів на сидіння збоку від водія в моїй машині й бачить те саме, що й автор", - говорить про свій твір Андрій Любка.
"Якщо ви бували на Балканах, то після цієї книжки захочете знову. Але не так, як завжди, а так, як Андрій Любка. Це нескладно: треба вивчити кілька мов, зокрема балканських, засвоїти історію культури, купити авто зі словацькими номерами й сісти за кермо. Попереду півтора десятка країн (мапа - на початку книжки)", - ділиться враженнями про книжку Віталій Жежера, письменник і член журі конкурсу Книга року ВВС.
"У моїх подорожах ніщо не наближається так швидко, як пиятика", - наводить цитату з книжки автор.
"Околиці та пограниччя", Василь Махно
"Василя Махна цікавлять моменти історичних зламів, обривів узвичаєного часоплину - і можливості знайти залишені сліди. У рідному Бучачі на Поділлі він простежує співіснування українців із турками й вірменами, австрійцями й поляками. От власне, що на межі й перетині культур. Історія закарбовується у рисах облич нащадків, у переказах і легендах", - говорить про збірку Василя Махна Віра Агеєва, професорка Києво-Могилянської академії та член журі конкурсу.
У збірку "Околиці та пограниччя" Василя Махна увійшли есеї, опубліковані впродовж 2011-2018 років в українських журналах "Критика", "ШО" та інших виданнях.
Сам автор вважає, що його збірку варто прочитати, "тому що в цих есеях зафіксовано багатоликість світу, а культурні алюзії перемежовано з географічними". "І відчуття здивування не полишало мене ні в Белграді, ні в Єрусалимі, ні в Улан-Баторі, не кажучи вже про рідні пагорби Чорткова чи Базару. Цими відчуттями я й хотів поділитися з читачами".
"Я нічого ще не розумів, бо вірив дідовим пророцтвам, що колись ми будемо курми, мурахами і рибами, і наша пам'ять буде легка як повітря власного дому", - цитата зі збірки, яку обрав Василь Махно.
"Стежачи за текстом", Костянтин Москалець
Есеї, вміщені у цій книжці, - про вміння жити тут і тепер, шукати, віднаходити й усвідомлювати себе, плекати власну неперервність і, попри плинність часу, цінувати кожну мить буття.
"Есеї Костянтина Москальця переважно про письмо й літературу, про друзів-поетів і прочитані книжки. Із його текстів можна десь уявити доробок цілого покоління, трохи старших чи молодших авторових ровесників", - говорить про збірку Москальця Віра Агеєва.
На питання, чому варто читати цю збірку Костянтин Москалець відповів так: "Коли стільки крові довкола, коли всі обставини складаються несприятливо, коли друзі стають провокаторами й викажчиками, коли наруга влади не залишає видимих святинь, нічого доброго, нічого істинного, коли прекрасне витіснене порнографією, а піднесене - кровожерними плакатами або брехливими рекламами, коли слова "батьківщина" й "народ" означають неприйнятні речі або взагалі нічого не означають, коли повсюди тотальне стеження та зрада, і брутальне вбивство найвідвертіших, тих, хто насмілився сказати про все це вголос, коли все це триває роками, десятиліттями - як тоді називається автономний чин інтелектуала, зосередженого на примноженні смислів, на видобуванні їх зі свого все ще совісного й розумного серця? Цей чин називається подоланням абсурду засобами Гри в бісер. Всі мої книжки - про це, ось чому їх треба читати".
"Так, але...", Тарас Прохасько
Тарас Прохасько у своєму ні з ким не сплутувальному стилі написав серію есеїв. Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. А також про те, що спати треба уважно, снідати - по-своєму, а дивитися - зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут - тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету.
"Чи сумуєте ви так за старими сортами яблук, як сумую я? А Прохасько сумує. І синтетичні дешеві фіранки навівають на нього таку ж саму тугу. Але я ніколи в житті не напишу про це, як пише він. Ну бо, що про це напишеш? А от він у есе на дві сторінки розказав їхню філософію. І нічого вже додати після нього. "Так, але" - це філософська книжка. Тут філософія сніданків сусідить із філософією "бамбінтона". Отого самого, у якого важко грати, бо волан застряє в ракетку. Є філософія "бальконів", без яких будинки, як сироти, і туалетів, які усіх нас об'єднують. Бо ми всі живемо там, де вони досі погані. Ця книжка - це наш спільний дім. Дім, який побудував Прохасько", - говорить про книжку Марта Шокало, головна редакторка ВВС News Україна і член журі конкурсу.
Навіщо читати книжку? Щоб зробити ще один крок до роздумування про самого себе, говорить Тарас Прохасько, який у 2013 році вже перемагав у Книзі року ВВС у номінації "Дитяча книжка".
"Проявляйся таким, як тобі написано. І давай проявлятися всьому, що того чекає. Вписуйся. Редагуй і коректуй. Комбінуйся, рекомбінуйся і мутуй. Бо кожен волос, кожен голос, кожну піщинку, кожен звук і буквосполучення пораховано. Якщо вдасться їх проявити", - цитата з книжки "Так, але...".
