27 серпня помер волинський краєзнавець, дослідник українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни, українського національно-визвольного руху, член Народного руху України з 1989 року Ярослав Царук.
Про це інформує Історична Правда з посиланням на повідомлення Лесі Бондарук.
"Помер Ярослав Царук... Вічна пам'ять людині, яка присвятила своє життя боротьбі за історичну правду! Він з'їздив не один велосипед, перегорнув кілометри документів, щоб люди знали правду про полсько-український конфлікт на Волині" - йдеться у повідомленні.
Ярослав Царук народився 6 березня 1934 року у селі Заболоття Володимир-Волинського району. У 1944 році сім’я переїхала у село Стенжаричі.
Батько загинув на фронті. З трьох дітей Ярослав залишився найстаршим у сім’ї. Тож мрії здобути належну освіту так і не зреалізувалися. Важким тягарем на його плечі лягло домашнє господарство. У свої 11 років Ярослав допомагав матері як міг: рубав дрова, орав, косив сіно, пас овець.
Після закінчення у 1953 році школи у с. Стенжаричі влаштувався працювати завідувачем сільського клубу.
Із 1954 по 1957 роки проходив військову службу в радянській армії у м. Кам’янець-подільський. Під час служби провів шість місяців на цілинних землях в Казахстані Павлодарської області Краснокутського району.
Після закінчення служби певний час працював у Нововолинську на шахті та за станом здоров’я змушений був звільнитися.
Опісля навчався у Львівській школі майстрів хлібопечення.
З 1959 року проживав у Володимирі-Волинському.
1 вересня 1959 року влаштовується майстром-бригадиром на Володимир-Волинський хлібзавод. 12 січня 1960 року призначений директором військового механізованого хлібозаводу, де пропрацював 10 років.
17 січня 1963 року одружився. Разом з дружиною виховав двох синів.
У кінці червня 1973 року Ярослава Царука відправляють на збір врожаю у Харківську область інспектором військової автоінспекції. Саме там Ярослав Васильович вперше почув від місцевих жителів про голод у 1932-1933 та 1947 роках. Маючи, відповідно до посади, певні повноваження Ярослав Царук розпочав поїздки по селах, збираючи інформацію від місцевих жителів про ці жахливі діяння радянської влади.
А уже 6 червня 1977 року Ярослава Васильовича (не без допомоги КДБ) звільнено з посади.
У 44 роки пішов на військову пенсію, проте вдома сидіти не хотів, тож протягом 1977-1987 років працює на птахофабриці: взимку – кочегаром, улітку – слюсарем.
Саме у ці роки починає писати свої статті.
6 червня 1987 року за власним бажанням звільняється з роботи.
Був одним із організаторів народного руху України.
У 1991 році призначений завідувачем Державного районного архіву, де пропрацював аж до виходу на пенсію (грудень 1994).
Саме тоді Ярослав Царук повністю віддається улюбленій справі – дослідженням історії рідного міста, Володимир-Волинського, Іваничівського та Любомльського районів, частково досліджує Турійський, Локачинський, Шацький та окремі села інших районів.
Усі роки після виходу на пенсію теж присвятив дослідницькій діяльності.
Видав книги «Трагедія волинських сіл», «Відбудова кафедрального Собору Різдва Христового», «Володимир-Волинський у боротьбі за незалежність», «Володимирщина у боротьбі за незалежність».
Ярослав Царук – лауреат багатьох премій у сфері журналістики та історії, має 22 медалі і один орден «За заслуги перед Україною» від президента України Віктора Ющенка. Окрім того, це була єдина людина у Володимирі-Волинському, котра мала статус почесного громадянина міста, району й Волинської області.
